Кримські татари під час Другої світової війни

Кримськотатарський національний рух у роки Другої світової війни — патріотично-визвольна боротьба кримськотатарського народу у роки Другої світової війни, під час окупації Криму Націонал-Соціалістичними німецькими загарбниками.

Окупація Криму (1941 — 1944)

Наприкінці грудня 1941 в Бахчисараї був створений так званий Мусульманський комітет, який очолив колиш. член кримськотатарської партії Міллі Фірка («Національна партія») Джеміль Абдурешидов. Через кілька днів комітет переїхав до Сімферополя. За задумом його засновників, ця установа мала представляти всіх кримських татар і керувати всіма сферами їхнього життя. Сімферопольський мусульманський комітет складався з 18-ти осіб: президента, 2-х заступників і 15-ти членів, кожен з яких відповідав за певну сферу діяльності. Члени комітету затверджувалися начальників поліції безпеки і СД генералів округу «Крим». Головною метою діяльності к-ту було сприяння нім. окупаційній адміністрації. Вирішенням конкретних питань займалися відповідні відділи: по боротьбі з рад. партизанами; по комплектуванню добровольчих формувань; по наданню допомоги сім'ям добровольців; пропаганди й агітації (при цьому відділі перебувала редакція газети «Azat Kirim» («Звільнений Крим») — головного органу мусульманських к-тів); релігії. У січні–березні 1942 подібні комітети були створені в Алушті, Бахчисараї, Євпаторії, Карасубазарі (нині м. Білогірськ), Старому Криму, Судаку і Ялті. Місцеві мусульманські к-ти мали таку саму структуру й у своїх діях неофіційно керувалися вказівками столичного к-ту.

З боку окупаційної адміністрації була накладена сувора заборона на будь-яку політичну діяльність мусульманських комітетів. Проте лідери кримськотатарських націоналістів не полишали надії отримати ширші повноваження. Боротьба за поширення повноважень мала два етапи, які за місцем дії можна умовно назвати «кримським» і «німецьким». Перший етап тривав до квітня–травня 1944. Літо 1944 — весна 1945 — період боротьби за політ. права в еміграції.

У квітні 1942 Джеміль Абдурешидов, Ільмі Керменчикли, Гжік Аппаз та інші розробили новий статут і програму діяльності Сімферопольського к-ту, які передбачали в кінцевому підсумку створення Кримськотатарської держави під протекторатом Німеччини. Документи були подані на розгляд до міністерства в справах окупованих східних областей. Після негативної реакції окупантів керівники руху поділилися на 2 угруповання: колабораціоністів, роль яких зводилася до звичайного пособництва німецькій адміністрації, і прихильників «третьої сили», які відтепер вважали своїм ворогом не тільки сталінізм, а й гітлеризм. Перших очолив Джеміль Абдурешидов. Діяльність їхніх опонентів пов'язана з іменем одного з лідерів національного руху 1917–20 Амета Озенбашли. Свої погляди на програму співпраці з Німеччиною він відобразив у меморандумі, написаному в листопаді 1942. Хоча цей документ був навіть поміркованішим, ніж попередній, окупаційна влада не послала його до Берліна. Боротьба між угрупованнями нац. руху тривала з перемінним успіхом ще рік. У листопаді 1943 прихильники «третьої сили» зазнали поразки, а їхній лідер, побоюючись репресій, виїхав до Румунії. Мусульманські к-ти припинили політичну активність: їхня діяльність була зведена до вирішення господарських та добродійних питань.

Літо 1944 – весна 1945

Літо 1944 – весна 1945 – другий етап боротьби за політ. права, який пов'язаний з ім'ям Едіге Киримала – емігранта з СРСР, який від 1932 мешкав у Туреччині. У грудні 1941 він і Мустеджиб Улькюсаль (теж емігрант, але з Румунії) при підтримці німецького посла в Туреччині Франца фон Папена прибули до Берліна, де спробували вступити в переговори з представниками німецького політ. керівництва. У ході зустрічей вони висловили побажання отримати гарантії щодо майбутньої незалежності Криму і попросили допустити їх у табори військовополонених на території південної України і Криму, де утримувалися кримські татари. Розмови про незалежність Криму німці залишили без коментарів. У проханні ж відвідати табори вони відмовили, пославшись на карантин.

Проте головним результатом поїздки до Берліна стало те, що цим емігрантам вдалося залишитися в Німеччині та закласти тут засади для майбутнього кримськотатарського представництва. Навесні 1942 з Е.Кирималом уже працювало 12 осіб. У липні 1942 генеральний комісар округу "Крим" Альфред Фрауенфельд повідомив Едіге Киримала, що уряд Німеччини визнає його "штаб, як повноважне представництво кримських татар", але тільки у сфері економічних і гуманітарних інтересів. У листопаді 1942 Е.Киримал отримав дозвіл приїхати до Криму. Метою візиту була зустріч з представниками місцевої кримськотатар. громадськості. 16 грудня берлінська делегація провела спільне засідання з членами Сімферопольського комітету. Едіге Киримал і Абдул-Халім Баліч інформували актив к-ту про роботу свого представництва. К-т схвалив діяльність берлінського штабу, визнав його керівну роль і обрав до свого складу обох доповідачів. У січні 1943 штаб Е.Киримала був визнаний мін-вом у справах окупованих сх. областей єдиним представником інтересів кримськотатар. народу і став офіційно іменуватися Кримськотатар. нац. центром. У листопаді 1943 при цьому мін-ві виник кримськотатар. відділ (Krimtataren Leitstelle), який мав давати вказівки Е.Кирималу та його людям. Навесні 1944 нац. центр взяв активну участь у порятунку членів крим. мусульманських к-тів. Йому вдалося евакуювати 60 осіб. Ще бл. 2 тис. (в основному, кадри поліцейських формувань) були вивезені морем на початку боїв за Крим.

Восени 1944 Е.Киримал залишився єдиним лідером кримськотатар. нац. руху, якого визнавала Німеччина. Але, фактично, він уже нікого не представляв: Крим був звільнений. Та навіть у таких умовах ключовим пунктом програми Е.Киримала було досягнення незалежності Криму в межах півострова. Ця позиція привела його в листопаді 1944 до конфлікту з генералом А.Власовим. Центр Е.Киримала відмовився приєднуватися до Комітету визволення народів Росії (КВНР). Е.Киримал активно пропагував ідею "тюркської єдності". Крим. татари не тільки повинні були отримати незалежність, а й відчути себе частиною "єдиного тюркського миру". З цими ідеями він виступав на сторінках газ. "Kirim" ("Крим"), перший номер якої вийшов у Берліні 25 листопада 1944. Е.Киримал надавав допомогу в створенні бойової групи "Крим" Східнотюркського з'єднання військ СС. Гол. чином вона полягала в підготовці офіцерських кадрів.

17 березня 1945 уряд Німеччини зробив офіц. заяву, в якій Кримськотатар. нац. центр визнавався "єдиним представником кримськотатарського народу". Його головою залишався Е.Киримал, але склад центру повністю оновився. Новий центр почав свою діяльність у квітні 1945. Першим його кроком була заява про те, що гол. політ. метою орг-ції є боротьба за нац. і політ. звільнення крим. татар. Проте в результаті військ. поразки Німеччини цей захід не мав ніяких наслідків.

Див. також

• Депортація кримських татар

Джерела

• Романько О.В. Національний рух кримських татар у роки Другої світової війни [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Література

• Kirimal E. Der nationale Kampf der Krimtürken mit besonderer Berücksichtung der Jahre 1917–1918. Emsdetten, 1952
• Mühlen P. von zur. Zwischen Hakenkreuz und Sowjetstern: Der Nationalismus der sowjetischen Orientvölker im Zweiten Weltkrieg. Düsseldorf, 1971
• Романько О.В. Крымско-татарская эмиграция в годы Второй мировой войны и ее сотрудничество с военно-политическим руководством Третьего рейха. "Интеллектуал" (Симферополь), 2007, № 6–7.