Коцяр Ігор Олександрович
І́гор Олекса́ндрович Ко́цяр (19 березня 1994 — 23 липня 2014) — український військовик, солдат строкової служби, стрілець 1-го відділення 3-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону окремої криворізької бригади охорони громадського порядку Нацгвардії[1], військова частина 3011 Центрального оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (Кропивницький).
| Ігор Коцяр | ||
|---|---|---|
 Солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
19 березня 1994 Кривий Ріг | |
| Смерть |
23 липня 2014 (20 років) Лисичанськ | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
Україна | |
| Рід військ |
 Національна гвардія | |
| Формування | ||
| Війни / битви | Війна на сході України | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Життєпис ред.
Народився 1994 року в місті Кривий Ріг. Навчався у Дніпропетровській спеціалізованій школі з поглибленим вивченням туристично-краєзнавчих дисциплін № 119. Захоплювався спортивним туризмом, виборював призи на конкурсах краєзнавців. 2013 року закінчив Дніпропетровське ПТУ № 17 — за спеціальністю «столяр». Восени того ж року призваний на строкову військову службу, проходив у криворізькій окремій спеціальній моторизованій бригаді міліції внутрішніх військ МВС.
Зимою 2014-го був у складі внутрішніх військ на Євромайдані, поранений.
23 липня 2014 року загинув разом із командиром своєї бригади Радієвським та командиром батальйону Сніцарем під час бою за звільнення Лисичанська — бійці потрапили у засідку терористів на мосту.
Похований на цвинтарі «Дороге» у селі Дороге, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області з військовими почестями.[2]
Без сина лишилась мама Світлана Миколаївна, батько Олександр Коцяр і брат.[3]
Нагороди та вшанування ред.
- 14 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
- Наказом командуючого Нацгвардії України від 28.07.2014 № 182 назавжди зарахований у склад військової частини, де служив[4].
- нагороджений відомчою відзнакою «Мужність, честь, закон» (наказ командувача Національної Гвардії України, посмертно).
- 8 травня 2015 року поблизу Лисичанська урочисто відкрито памятник на місці загибелі генерал-майора Радієвського, полковника Сніцара та солдата Коцяра.[5]
- 3 вересня 2015 року на будівлі Дніпропетровської спеціалізованої школи з поглибленим вивченням туристично-краєзнавчих дисциплін № 119 відкрито меморіальну дошку Ігорю Коцяру.
Примітки ред.
- ↑ Коцяр Ігор Олександрович [Архівовано 9 червня 2018 у Wayback Machine.] Національна Гвардія України
- ↑ Їх дванадцять. Як апостолів…. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ Небесна Гвардія
- ↑ Коцяр Ігор Олександрович 19.03.1994 — 23.07.2014 [Архівовано 5 листопада 2017 у Wayback Machine.] Міністерство молоді та спорту України
- ↑ Герої-гвардійці навіки в нашій пам'яті
Джерела ред.
- Указ Президента
- Коцяр Ігор Олександрович [Архівовано 8 червня 2017 у Wayback Machine.]
- Незборима нація [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- http://34.ua/news/view/43380--na-dnepropetrovshhine-pohoronili-20-letnego-bojca-nacgvardii/ [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |