Котик-Степанович Остап
Остап Котик-Степанович (*10 лютого 1898, Бурштин — †10 березня 1993, Вашингтон) — військовий і громадський діяч, просвітянин; підхорунжий УСС, XIV бригади УГА та Кулеметної дивізії Армії УНР. Керівник господарського відділу УЦК, представник УЦК в Берліні при Уповноваженому генерал-губернатора і при Українській Установі Довір'я.[1]
| Остап Котик-Степанович | ||
|---|---|---|
| Загальна інформація | ||
| Народження | 10 березня 1898 Бурштин (тепер Івано-Франківська область) | |
| Смерть | 10 березня 1993 (95 років) Вашингтон,  США | |
| Поховання | Цвинтар святого Андрія | |
| Громадянство | .svg){kind=small} УНР | |
| Національність | українець | |
| Alma Mater | Карлів університет | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 1917–1921 | |
| Приналежність | УНР | |
| Вид ЗС |  Армія УНР  УСС  УГА | |
| Війни / битви | Радянсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Нагороджений Хрестом Симона Петлюри[2].
Біографія
ред.“В перших днях світової війни, як пластун, зв’язаний словом, зголосився я в ряди Українських Січових Стрільців. Скорий наступ російських військ, з одної сторони, недовір’я Австрії, з другої сторони, спричинили, що частину У.С.С. розпущено домів. Між тими вернув і я”.
У червні 1915, закінчивши 5 класів Рогатинської гімназії, знову пішов в УСС. Уже в листопаді 1915-го — на фронті. У 1916 поранений у бою під Бережанами. Після лікування, у грудні 1916, відправлено на Збірну станицю УСС у Відень. 22 травня 1917 у Відні в Українській державній гімназії «зложив іспит зрілості». Наприкінці червня повернувся до Вишколу УСС. У жовтні 1917-го покликаний до старшинської школи в Ебернсдорфі (при XXV корпусі австро-угорської армії), а далі пішов «на німецький старшинський курс старшин в Роздолі». Закінчивши військову школу, влітку 1918 повернувся до Вишколу УСС зі степенем підхорунжого УСС і тоді ж у складі УСС виїхав до Єлисаветграда.
В «Curriculum vitae» писав:
“Розпад Австрії застав мене на родинній відпустці вдома. Я зараз зголосився в квартирі Національної Ради в Станіславові. Були це перші чотири дні роздрукувань, установлювань варт. З загрожених місць (Львів, Перемишль) жадають підмоги. Організуються куріні. Мене призначено як командіра сотні з курінем під Перемишль. Від 20 падолиста беру участь в боях, 15 грудня зістаю раненим”.
Поранений у груди, лікувався в Станіславові. Одужавши, у березні повертається до коша УСС в Станіславові.
“Тут залишають мене на становищах III вартової сотні. Сильний напір польських військ (май 1919 р.) примушує евакувати Станиславів. Зі сотнею беру участь під Галичем, подаємося в напрямку Чортків. В Чорткові приділено мене до штабу ново-формуючогося V корпусу”.
В «Описі життя» зазначав, що «перебув всі бої УСС у відвороті УГА за Збруч і похід на Київ». На початку 1920-го «під Винницею» захворів на поворотний тиф. Лікувався у шпиталях Жмеринки та Бару, де занедужав ще й на висипний тиф. Довгий час не міг піднятися з ліжка.
В «Curriculum vitae» писав:
“Перший раз вийшов на шпитальне подвір’я в марті 1920 р. Нас сортували большевики. 1 квітня зробили на Бар налет поляки і всіх виздоровців забрали... Привезли нас до Львова”.
У травні, в таборі, зголошується до Армії УНР, дістає проїзні документи до Кам'янця-Подільського. Тут дістає призначення до Кулеметної дивізії. З нею бере участь у боях. З нею в листопаді 1920 під тиском більшовиків переходить Збруч і знову опиняється на території польської держави.
“При шумі скорострілів Поляки відібрали від нас зброю, перечислювали коні, вартували обоз. Попрощав я товаришів долі і недолі і полями дібрався до рідні”.
Додому прибув навесні 1921 року.
В «Описі життя» зазначав:
“Записався на правничий відділ Укр. Університету у Львові. В грудні 1922 року зложив іспит правно-історичний, а в 1924 році одержав абсолютерію (абсольвент права). Не маючи можливості удержатись у краю, я прийняв посаду народного вчителя в Польщі. Та серед чужого окруження, серед людей чужих мені я не в силі був працювати і з кінця липня 1925 року я звільнився. З того часу я працював у Бурштині і в повіті на полі просвітнім та економічнім як урядовець філії “Просвіти” і “Сільського господаря”. У Львові 14 падолиста 1926 року”.
Заробляв на життя лекціями. Закінчив УВУ (Прага, 1930), економічний відділ економічно-кооперативного факультету Української Господарської академії в Подєбрадах (13 червня 1931) та правничий факультет Празького університету. Дипломну роботу в УГА «Українська молочарська кооперація на західньо-українських землях» захистив «з успіхом дуже добрим».
Керівник господарського відділу Українського Центрально Комітету, представник УЦК в Берліні при Уповноваженому генерал-губернатора і при Українській Установі Довір'я.
29 квітня 1943 приїхав зі Львова до Перемишля як делегат УЦК і на сходинах старшин УГА подав інформацію про творення дивізії «Галичина».
1966 року склав пожертву на вшанування пам'яті Віктора Доманицького. Похований на Українському православному цвинтарі Св. Андрія у Бавнд-Бруці.
Примітки
ред.- ↑ Головата Лариса (Львів) УДК 655.41:378.662(4)"1939/1945" ДІЯЛЬНІСТЬ УТГІ В КОНТЕКСТІ ЛЕГАЛЬНОГО ВИДАВНИЧОГО РУХУ ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 квітня 2016. Процитовано 27 березня 2016.
- ↑ Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
Джерела
ред.- Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1. — Прага, 1942. — Студії Музею Визвольної боротьби України. — Т. 1. — С. 131—132 та підпис під фотографією 383.
- Посмертна згадка//Свобода(Джерзі Ситі і Ню Йорк, США). -1993. — № 93. — 18 травня. — С. 4.
- ЦДАВО України.-Ф.3795. — Оп. 1. — Спр. 140. — Арк. 415—420.
- ЦДАВО України.-Ф.3795.-Оп. 1. — Спр. 1288. — Арк. 11 — 11 зв.
- ЦДАВО України.-Ф.5235.-Оп. 1. — Спр. 1594. — Арк. 6 — 8 зв.