Відкрити головне меню

Остап Котик-Степанович (*10 лютого 1898, Бурштин — †10 березня 1993, Вашингтон) — військовий і громадський діяч, просвітянин; підхорунжий УСС, XIV бригади УГА та Кулеметної дивізії Армії УНР. Керівник господарського відділу УЦК, представник УЦК в Берліні при Уповноваженому генерал-губернатора і при Українській Установі Довір'я.[1]

Остап Котик-Степанович
Загальна інформація
Народження 10 березня 1898(1898-03-10)
Бурштин (тепер Івано-Франківська область)
Смерть 10 березня 1993(1993-03-10) (95 років)
Вашингтон, Flag of the United States.svg США
поховання: Цвинтар святого Андрія
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19171921
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР USS kokarda.svg УСС ZUNR coa.svg УГА
Війни / битви Радянсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри

Нагороджений Хрестом Симона Петлюри[2].

БіографіяРедагувати

“В перших днях світової війни, як пластун, зв’язаний словом, зголосився я в ряди Українських Січових Стрільців. Скорий наступ російських військ, з одної сторони, недовір’я Австрії, з другої сторони, спричинили, що частину У.С.С. розпущено домів. Між тими вернув і я”.

У червні 1915, закінчивши 5 класів Рогатинської гімназії, знову пішов в УСС. Уже в листопаді 1915-го — на фронті. У 1916 поранений у бою під Бережанами. Після лікування, у грудні 1916, відправлено на Збірну станицю УСС у Відень. 22 травня 1917 у Відні в Українській державній гімназії «зложив іспит зрілості». Наприкінці червня повернувся до Вишколу УСС. У жовтні 1917-го покликаний до старшинської школи в Ебернсдорфі (при XXV корпусі австро-угорської армії), а далі пішов «на німецький старшинський курс старшин в Роздолі». Закінчивши військову школу, влітку 1918 повернувся до Вишколу УСС зі степенем підхорунжого УСС і тоді ж у складі УСС виїхав до Єлисаветграда.

В «Curriculum vitae» писав:

“Розпад Австрії застав мене на родинній відпустці вдома. Я зараз зголосився в квартирі Національної Ради в Станіславові. Були це перші чотири дні роздрукувань, установлювань варт. З загрожених місць (Львів, Перемишль) жадають підмоги. Організуються куріні. Мене призначено як командіра сотні з курінем під Перемишль. Від 20 падолиста беру участь в боях, 15 грудня зістаю раненим”.

Поранений у груди, лікувався в Станіславові. Одужавши, у березні повертається до коша УСС в Станіславові.

“Тут залишають мене на становищах III вартової сотні. Сильний напір польських військ (май 1919 р.) примушує евакувати Станиславів. Зі сотнею беру участь під Галичем, подаємося в напрямку Чортків. В Чорткові приділено мене до штабу ново-формуючогося V корпусу”.

В «Описі життя» зазначав, що «перебув всі бої УСС у відвороті УГА за Збруч і похід на Київ». На початку 1920-го «під Винницею» захворів на поворотний тиф. Лікувався у шпиталях Жмеринки та Бару, де занедужав ще й на висипний тиф. Довгий час не міг піднятися з ліжка.

В «Curriculum vitae» писав:

“Перший раз вийшов на шпитальне подвір’я в марті 1920 р. Нас сортували большевики. 1 квітня зробили на Бар налет поляки і всіх виздоровців забрали... Привезли нас до Львова”.

У травні, в таборі, зголошується до Армії УНР, дістає проїзні документи до Кам'янця-Подільського. Тут дістає призначення до Кулеметної дивізії. З нею бере участь у боях. З нею в листопаді 1920 під тиском більшовиків переходить Збруч і знову опиняється на території польської держави.

“При шумі скорострілів Поляки відібрали від нас зброю, перечислювали коні, вартували обоз. Попрощав я товаришів долі і недолі і полями дібрався до рідні”.

Додому прибув навесні 1921 року.

В «Описі життя» зазначав:

“Записався на правничий відділ Укр. Університету у Львові. В грудні 1922 року зложив іспит правно-історичний, а в 1924 році одержав абсолютерію (абсольвент права). Не маючи можливості удержатись у краю, я прийняв посаду народного вчителя в Польщі. Та серед чужого окруження, серед людей чужих мені я не в силі був працювати і з кінця липня 1925 року я звільнився. З того часу я працював у Бурштині і в повіті на полі просвітнім та економічнім як урядовець філії “Просвіти” і “Сільського господаря”. У Львові 14 падолиста 1926 року”.

Заробляв на життя лекціями. Закінчив УВУ (Прага, 1930), економічний відділ економічно-кооперативного факультету Української Господарської академії в Подєбрадах (13 червня 1931) та правничий факультет Празького університету. Дипломну роботу в УГА «Українська молочарська кооперація на західньо-українських землях» захистив «з успіхом дуже добрим».

Керівник господарського відділу Українського Центрально Комітету, представник УЦК в Берліні при Уповноваженому генерал-губернатора і при Українській Установі Довір'я.

29 квітня 1943 приїхав зі Львова до Перемишля як делегат УЦК і на сходинах старшин УГА подав інформацію про творення дивізії «Галичина».

1966 року склав пожертву на вшанування пам'яті Віктора Доманицького. Похований на Українському православному цвинтарі Св. Андрія у Бавнд-Бруці.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1. — Прага, 1942. — Студії Музею Визвольної боротьби України. — Т. 1. — С. 131—132 та підпис під фотографією 383.
  • Посмертна згадка//Свобода(Джерзі Ситі і Ню Йорк, США). -1993. — № 93. — 18 травня. — С. 4.
  • ЦДАВО України.-Ф.3795. — Оп. 1. — Спр. 140. — Арк. 415—420.
  • ЦДАВО України.-Ф.3795.-Оп. 1. — Спр. 1288. — Арк. 11 — 11 зв.
  • ЦДАВО України.-Ф.5235.-Оп. 1. — Спр. 1594. — Арк. 6 — 8 зв.