Користувач:Mykola Swarnyk/Птахи блог

Микола Сварник

Птахи дають мені натхнення

Враховуючи базову лісівничу освіту, я мав би знати птахів ще з молодих років. Але чомусь не дуже знав. Тим більше коли перелетів океан з України до Канади – можна сказати, що тутешніх птахів не знав ну зовсім. Так що моє зацікавлення почалося майже від нуля. Почав розрізняти два-три види, лише фіксуючи в голові: «– О, червоний – це видно кардинал». Багато груп – качки, чайки, горобці – зливались між собою. Часто бачив «просто якусь пташку». Орел, чи може, канюк, чи яструб, чи сокіл сів на дах сусіднього будинку, хто ж саме? Сором, сором біологу та ще й кандидату наук бути таким профаном. Тому почав фотографувати, а подарована дружиною книжка підказала перші назви. Українських відповідників майже зовсім не було, вчив латинку і називав відповідно. Першими вивчив качок і пару хижаків, став розрізняти кількох поширених співочих птахів. Зробив пару десятків, як мені здавалось, вдалих фотографій, на яких можна було виразно побачити видові ознаки. Хоча там є нюанси, але яка приємність чітко відповісти якимось перехожим – це, мовляв, отака і така качка, прилітає до нас на зимівлю з Арктики, і вона може пірнати за молюсками на 5 метрів. Правда, місцеві одразу стараються для себе в голові перевести метри в фути, але кивають і дякують. Вже щось. Написав був навіть статтю до українського журналу.

Гоголь малий пірнає

На наступному етапі почав більше спостерігати за поведінкою. Чому цей пернатий батько годує дитинча, ледь не більше від нього самого? Чому це вся пташина дрібнота раптом почала галасувати і злетілась до одного дерева? Чому саме в цьому місці пташка не тікає, а навпаки, нападає і намагається прогнати людину? Почав більше читати, розрізняти залицяння (між птахами!), гніздову поведінку, помічати ієрархію в зграях. І це насправді дуже і дуже цікаво – цікавіше аніж просто вміти відрізнити одну пташку від другої. Довідався про гніздовий паразитизм – це було одним із найбільших відкриттів три роки тому. Виявляється, один місцевий птах, який пристосувався всюди мандрувати за стадами бізонів, мав проблеми з гніздуванням. На бізона гніздо не вчепиш… І прихитрився підкидати яйця у гнізда будь-яких птахів, які трапляться. Потім уже й бізони пропали, а птахи так призвичаїлись, що не змінили своєї поведінки. Вони не лише підкидають своїх байстрюків на вигодівлю, а й тероризують тих птахів, які не хочуть ростити чужаків, руйнуючи їх гнізда! Виникає безліч запитань – чи всі «прийомні батьки» слухняно ростять паразитів? І як це молоді підкидьки стають, умовно кажучи, не горобчиками та синичками, а повертаються до своїх мандрівних батьків? Як навчаються такої самої хитрої поведінки? Можете почитати про це у моїй давнішій статті.

Setophaga magnolia на модрині

Знов же, минулого року відкрив для себе піснярів. Знав, що є такі дрібні різнобарвні пташки, але відрізнити їх між собою не вмів. Знав, що є серед них «пісняр магнолієвий» і вирішив поїхати на цвітіння магнолії у Королівський ботанічний сад. День був чудовий, і дійсно, поклацав там кількох піснярів. А треба сказати, що для птахолюба зустріч з новим для себе видом вважається великим щастям. Дехто навіть перетворює це на культ, як показано у фільмі «Великий рік». Така подія називається на мові птахолюбів «лайфером», тобто «побаченим уперше в житті». Це не те саме, що перше кохання, та все ж… А найцікавіше, що насправді ти ніби й бачиш якусь «не таку» пташку, але поки не навчишся чітко відрізняти її від інших – це лише ілюзія, якої «лайфером» не назвеш. Словом, фотофіксація тут дуже помічна. Ну, і закладки у книжці, звичайно ж, і повторення назв.

Ще скажу кілька слів про «магнолієвого пісняра». Цю ліричну назву дав йому сільський вчитель — поет і мрійник Александер Вілсон, вперше побачивши пташку на квітучій магнолії. І хоча цей конкретно пісняр екологічно прив'язаний до хвойних порід і свій репродуктивний період проводить у густих темнохвойних лісах Канади, більше подібних на тайгу, аніж на пишні тропічні сади, англійська вернакулярна назва так і залишилась англ. Magnolia warbler. Сам Вілсон, якого вважають «батьком американської орнітології», за 7 років підготував до друку і видав на кошти передплатників 9 томів з описом 268 птахів з власноручними малюнками. Як і більшість орнітологів усіх часів, ніяких матеріальних вигод від своєї праці не отримав і помер «від дизентерії, перетрудження і тривалих злиднів» у віці 47 років. Не можу собі навіть уявити, як можна було з блокнотом у руці робити докладні замальовки такої потайної пташки, за однією з яких я тиждень день-у-день повзав на колінах попід густими кущами задля одного фото з сучасною професійною камерою! Неймовірно! Замальовував пташку, що промайнула між листям, у блокнот! І помер у злиднях, трохи недокінчивши останнього тому капітальної праці свого життя! Гарний приклад ! Що, загітував вас прилучитись до орнітології?

За болотянкою треба буквально повзати на колінах

Так от, після магнолієвого пісняра трапилась подія, яка наповнила мене особисто великим азартом. Одного разу, в прикрий, задушливий, дощовий день, коли комашня роїться хмарами, я раптом побачив на безлистому дереві в місцевому парку одночасно десь із півдюжини різних піснярів. Ці пташини навесні мігрують з Мексики та Карибів аж у північну Канаду і на перельоті мусять терміново підзарядити свої батарейки для завершення місії. То ж при такому надлишку поживи можуть забувати про обачність, похапцем збираючи комашню з гілочок, мов виноград. Цей випадок був для мене якимось фотографічно-орнітологічним бенкетом! Правда пізніше ще кілька тижнів зайняло розшифровування видової приналежності і статі зазнимкованих особин, але це було справжнє «побачення»!

Слід сказати, що позаминулого року в Україні сталася подія, яка також вплинула на мою мотивацію. Київський орнітолог Геннадій Фесенко титанічним зусиллям назвав українською мовою і опублікував номенклатуру всіх птахів світу, то ж англомовно-латиномовні місцеві птасюні в один момент набули українських імен, і одразу стало якось веселіше писати про них у Вікіпедію. А цьогорічне несподіване оголошення конкурсу птахів у червні місяці стимулювало написати два десятки орнітологічних статей. Мій підхід тепер такий: намагаюсь зробити знімок конкретної пташки настільки якісний, щоб дорівнятися або перевершити за якістю вже завантажені іншими людьми на Вікісховище. Тоді я маю повне право повісити своє фото в новостворену статтю. Стараюсь іще вловити якусь характерну позу чи зафіксувати специфічну поведінку – може це політ, харчування, залицяння, той же паразитизм, линька, сезонне забарвлення самців і самиць, при умові що вони відрізняються на вигляд. Добре знайти і зазнимкувати гніздо, як птахи його будують чи потім уже як піклуються про пташенят. І самих пташенят цікаво мати на фото – правда розрізнити їх може бути надзвичайно важко, але якщо комусь цікаво – можете поглянути, як заповнюється ґратка моїх птахів на особистій сторінці та користуватись на здоров'я.

Кукша канадська любить Україну

Наступним кроком до досконалості було би впевнено пізнавати птахів за їхньою пісенькою і йти на сигнал, але це ціле нове мистецтво. До речі, в Вікіпедії є спеціальні шаблони для програвання файлів. Я ще не пробував вантажити звукозаписи птахів у Вікіпедію, але думаю варто спробувати. Дуже помагає також знати, де пташка звичайно пурхає – по верхах, по стовбурах чи порпається в підстилці – і відповідно її шукати. Також добре мати уявлення, наскільки пташка полохлива і відповідно настроюватись – чи можна підкрадатись ближче, чи пташка неодмінно втече. Про деяких птахів зауважено, що вони дуже чутливі до турбування, і можуть навіть покинути кладку яєць. З цими загроженими видами, раз уже вам вдалось побачити таку рідкість, краще не надуживати, як би не хотілось мати гарне фото. Тут принцип «не нашкодь!» є головним.

Я радий, що перший конкурс статей про птахів цьогоріч захопив кількох нових птахолюбів чи просто енциклопедистів-універсалів. Він і мене спонукав зібратись із силами та впорядкувати кілька десятків фотографій і наповнити статті необхідними словами та джерелами. В один момент я навіть спробував грати на двох барабанах – зробив коротенький стаб і про пташку, і про Австралію, конкурс якої був оголошений одночасно. Ні, в Австралію не літав – далеко , але знайшов у себе австралійську пташину з зоопарку-авіаріуму. Минулого року мав нагоду відвідати цей пташиний рай разом з другом-птахолюбом, а в миру журналістом Вахтангом Кіпіані. І згадати приємно, і стаття до Вікіпедії.

Вахтанг Кіпіані сподобався сріблястому фазану

Зараз тривожна ситуація з цим коронавірусом, але пташине життя триває. Люди більше порпаються на присадибних ділянках. За словами моєї покійної баби Уляни, «…- Як дасть бог, живі будем (як не поздихаєм), то посадим отут помідорчики, а отам картопельку». Від себе додам: І хай пташки прилітають хапати хробаків з-під лопати, ми їх відганяти не будем. А будем знимкувати, вантажити у Вікіпедію та описувати у нових статтях.

Як вікіпедист, я чуюся пов’язаним з українським інформаційним полем, яке формується більше поза Вікіпедією. А як зацікавленим птахолюбам приєднатись до середовища? Знаю, що є дуже активна фейсбук-група, яку веде наш вікіпедист, професійний орнітолог Максим Гаврилюк, де ентузіасти жваво обмінюються актуальною інформацією. Є ще інші осередки, зокрема в моєму рідному Львові, де можна приєднатись до групи досвідчених аматорів для птахоспоглядання. Мені цікаво, як люди вивчають птахів, якою літературою користуються? Трохи прикро, що єдиний в Україні польовий визначник птахів став бібліографічною рідкістю, а фундаментальна номенклатура Фесенка взагалі видана вскладчину (як і орнітологія Вілсона). Так, є онлайн-визначники, але вони не локалізовані. Навіть не знаю, чим користуються сучасні студенти!

Отже, виходить, що наповнення Вікіпедії якісною орнітологічною інформацією є хоч якоюсь альтернативою тому морю незнання і дикості, яке спадає на думку від деяких новин. Як вплинути на браконьєрів, які стріляють червонокнижного підорлика просто з помсти за якихось міфічних курчат і навіть хваляться своїм «геройством»? Що робити з випалювачами трави та цілих масивів очерету, які нібито «удобрюють ґрунт» і «знищують шкідників», насправді шкодячи родючості та вбиваючи все живе, включно з пташенятами у гніздах? Як змиритись із масованим вирубуванням лісів, що не лише збільшує інтенсивність повеней, але й позбавляє птахів місць для гніздування? Можливо, чим більше люди знатимуть про птахів і про природу загалом, тим більша ймовірність, що вдасться залишити нащадкам якісь куточки природи, які надихали і наших предків, і нас самих. У нас є альтернатива – знати, любити природу й черпати від неї натхнення – або палити траву, вирубувати ліси і викидати сміття в річку. Яку Україну ми залишимо онукам – залежить від кожного з нас.