Користувач:Dmytro Tarnavsky/Джільято
Джильято (італ. Gigliato або Карліно (італ. Carlino) — срібна монета типу грош, випуща в 1303 році Карлом II Анжуйським у Неаполі, а потім також у Провансі з 1330 році. Його назва походить від лілій (giglio — джильйо), обвитих навколо хреста, зображеного на реверсі. Монета важила 4 грамів. Цей тип монети був широко копійований у Східному Середземномор'ї, особливо турками, такими як емір Сарухана[1][2].
Передумови ред.
Карл I Анжуйський, молодший брат короля Франції Людовика IX, залишив своєму синові у спадок Неаполітанське королівство та систему монет із золотими монетами та срібними монетами вартістю у грош. Карл II Анжуйський спочатку продовжив цю монету, але він обійняв посаду в період фінансових труднощів у всій Європі, і обставини змусили його замінити його. Зміни у відносних ринкових цінах на золото та срібло, широко поширена підробка та обрізка (тобто зрізання металу з краю монет із дорогоцінних металів), а також поширені чутки про те, що монетний двір принижує монети, перешкоджали його срібним монетам ходити в обіг. Спроби вирішити проблему за допомогою законодавства 1293, 1298 і 1301 років тільки погіршили ситуацію. Побачивши експорт своїх монет, Карл II Анжуйський зробив повну зміну в 1303 році. Він повністю припинив карбувати золоті монети та замінив срібний салюто свого батька на більш важку срібну монету, яка офіційно називалася карліно, але широко відома як джільято[3].
Джільяті в Неаполі ред.
Срібний джильято Карла II Анжуйського мав такий самий діаметр, як і домінуюча срібна монета того часу, французький турнський грош (gros tournois), або як grosso rinforzato, викарбуваний римським сенатом, тобто 24 мм. Він містив 4,01 грама срібла 929 проби, або 3,73 грама чистого срібла. Його типи були більш типові для французьких золотих монет, особливо для маленької королівської монети Філіпа Красивого, ніж для італійських срібних монет[4].
На аверсі зображено короля в маєстатумі, тобто сидить на троні. У цьому випадку трон мав левів з обох боків, а король тримав скіпетр і кулю, увінчану хрестом. Легенда KAROL SCD DEI GRA IERL ET SICIL REX, тобто Карл, другий король Єрусалиму та Сицилії, вимагає трохи пояснень. Карл I розширив свою імперію на Балканах і придбав претензії на Єрусалимське королівство в 1277 році, хоча християни не правили цим містом після того, як султан Саладін вигнав їх звідти в 1187 році. До 1303 року останній залишок Єрусалимського королівства, Акко, також було втрачено, але титул все ще був престижним. Крім того, острів Сицилія, який Карл I Анжуйський завоював у 1266 році, був втрачений під час повстання 1282 року під назвою Сицилійська вечірня . Сам Карл II Анжуйський потрапив у полон під час наступної війни і відмовився від своїх претензій на Сицилію як умови свого звільнення в 1288 році. Його союзник папа негайно звільнив його від цієї обіцянки, і мирний договір 1302 року в Кальтабеллотті виправдовував використання ним титулу короля Сицилії для місця, яке тепер точніше називається Неаполем, тому легенда про монети була доречною[5].
На реверсі зображено хрест із флюоровими ліліями на кінцях його рамен та більше флюорових лілій у його кутах. Ця велика кількість лілій дала монеті назву gigliato, за провансальською назвою гільят. Легенда HONOR REGIS IVDICIVM DILIGIT, тобто честь короля любить правосуддя, походить із Псалма 99,4 і відповідала благочестивому Карлу II. Та сама легенда була повторно використана значно пізніше на монетах Якова VI Шотландського[6].
Третій син і наступник Карла II Анжуйського Роберт Мудрий став лідером гвельфської, тобто пропапської, партії в Італії. Він заплатив за свої кампанії проти гібелінів, тобто проімперської партії, карбуванням величезної кількості джильято[7]. Під час правління Ладислава Великодушного (1386—1414), однак, дефіцит срібла в Західній Європі змусив його зменшити розмір своїх монет до половини та чверті джильято з тим самим малюнком[8].
Джільяті мав такий успіх, що пережив Анжуйську династію. Після того, як повстання 1285 року відокремило їх до Неаполя, Сицилія прийняла власні номінали монет і використовувала їх для антианжуйської пропаганди. Коли Альфонсо V Арагонський возз'єднав Неаполь і Сицилію в 1442 році, він перейняв джильято свого тепер завойованого ворога. Якщо це означало визнання того, що неаполітанці створили кращу монету, зміна дизайну реверсу не залишала сумнівів, яка сторона переважила. Усі квіткові лілії, які дали назву монеті та були символом Франції, поступилися місцем гербу, який у добре зрозумілій геральдичній символіці того часу показував, що Арагон захопив Анжуйський Неаполь і його претензії на Єрусалим[9].
Поширення Джильято ред.
Одруження Карла I Анжуйського та графині Провансу в 1246 році дало його династії контроль над цим французьким регіоном. У 1330 році Роберт Мудрий почав там карбувати гігліаті. У той час Прованс приймав Авіньйонське папство, і Папа Іоанн XXII почав карбувати версію gigliato в Авіньйоні[10]. Папа як і раніше сидів на троні лева, але тепер носив митру і тримав хрест. Хрест на реверсі все ще мав флер-де-ле на руках, але не мав жодного в кутах. Папа Климент VI замінив хрест на реверсі на знаки папства з перехрещеними ключами, а Папа Урбан V перевіз і папство, і ці монети до Риму. Вони стали настільки важливою частиною папського карбування, що навіть антипапа Іоанн XXIII викарбував їх[11].
Інші монетні двори в Провансі, особливо вздовж річки Рона, імітували джильято[12], але один уродженець Провансу переніс їх далі. Еліон де Вільнев став великим магістром Ордену лицарів-госпітальєрів і виявив, що його монети, що нагадували візантійські аналогине сприяли торгівлі. Він замінив його монетами зі стандартом ваги джильято та реверсом, явно похідним від нього, але з аверсом, заснованим на печатці його ордена. Хоча неаполітанські гігліаті були більш поширені в східному Середземномор'ї, схоже, що джильято госпітальєрів був скопіював випуски з Провансу[13].
Одруження Карла II Анжуйського з дочкою Стефана V Угорщини дало його онуку Карлу Роберту права на цю країну, і він став королем у 1308 році. Там він почав карбувати великі срібні монети, копіюючи тип аверсу джильято, але використовуючи реверс для геральдики, що символізувало його походження від Стефана V Угорщини та Карла II Анжуйського[14].
Розширення Анжуйської імперії було не єдиним фактором поширення гігліато. Банкіри, які керували своїми неаполітанськими монетними дворами, також вели бізнес у Леванті, і скарби свідчать про те, що туди потрапило багато гігліаті.[15]. І гігліаті наслідували також у східному Середземномор'ї. Деякі імітації, такі як показана, явно мають намір прийняти за оригінали. Інші, як ті, що були вибиті на Хіосі, використовували характерний дизайн[16].
Див. також ред.
- Венеційське гроссо
Турський грош
Список літератури ред.
- ↑ European and Islamic trade in the early Ottoman state by Kate Fleet p.15
- ↑ Catalogue of the Byzantine Coins by Dumbarton Oaks, Alfred Raymond Bellinger, Philip Grierson, Whittemore Collection (Fogg Art Museum) p.33
- ↑ Medieval European Coinage, Volume 14, South Italy, Sicily, Sardinia. Philip Grierson and Lucia Travaini, page 219.
- ↑ Medieval European Coinage, Volume 14, South Italy, Sicily, Sardinia. Philip Grierson and Lucia Travaini, page 220.
- ↑ Charles I and Charles II, Encyclopædia Britannica, pages II.755 and II.756 of the 1982 edition
- ↑ Coin Mottos and Their Translations, Stuart Mosher
- ↑ Coins in History, John Porteous, page 110
- ↑ Monete e Zecche Medievali Italiane, Elio Biaggi, coins 1652 and 1653
- ↑ Coins in History, John Porteous, page 112
- ↑ The Silver Coins of Medieval France, James Roberts, page 361
- ↑ Papal Coins, Allen Berman, coins 176, 182, 196, and 256
- ↑ The Silver Coins of Medieval France, James Roberts, coins 6863 to 6867
- ↑ Coins in History, John Porteous, page 110
- ↑ Coins in History, John Porteous, page 111
- ↑ Medieval European Coinage, Volume 14, South Italy, Sicily, Sardinia. Philip Grierson and Lucia Travaini, page 214.
- ↑ Coins in History, John Porteous, page 110