Кореницький Порфирій

Кореницький Порфирій (19 лютого 1816 — 15 лютого 1854 с. Куньє, Ізюмського повіту) — український поет.

Кореницький Порфирій
Народився 19 лютого 1816(1816-02-19)
Ізюмський район, Харківська область
Помер 15 лютого 1854(1854-02-15) (37 років)
Діяльність поет

Павло Грабовський згадує про П. Кореницького в ілюстрованому літературно-науковому журналі «Зоря»[1]:

…Кореницький був сином священика Харківської губернії, учився в харківській духовній семінарії в тридцятих роках. Належав до гурту Писаревських і Петренка, що славились під той час у Харкові своїми українськими концертами, бувши до того й поетами українськими. Одним із перших творів К-ого була віршова поема «Куряж»…»

В цій сатиричній поемі Кореницький писав про життя і побут ченців Куряжського монастиря, що знаходився біля Харкова. Поема розповсюджувалася як рукопис та без підпису автора. В цій же статті П. Грабовського згадується.[1]:

…Поема ця не могла бути видрукована, а переходила з рук на руки, поки мабуть десь не загинула. … Що тим небезпечним автором був К-ий, знала тільки невеличка купка його товариства, — то він і не був поворушений…

У альманаху Є. Гребінки «Ластівка» (1841) було надруковано байку «Панько та Верства». Після того як поет написав поему «Вечорниці» і надрукував її в «Снопі» 1841 року, його було виключено з Харківської духовної семінарії, де він навчався.

Далі, в статті Павла Грабовського, посилаючись на спогади священика Мартиновича, який був семінарським товаришем П. Кореницького йдеться[1]:

…Почалося для К—го сїромашне, бурлацьке життє. Але нерегодом він оженився і його настановлено дяконом при одній з харківських церквів. Гірке мабуть було життє К-го і після того, бо він став запиватись дужче й дужче, поки не замерз серед улиці, вертаючись додому пяним. Так занапастилась хистка, талановита людина! Крім поем, К—ий писав, як розказував Мартинович, байки, послання до друзяків, піснї, і відрізнявся експромптами українськими. В печатї-ж, скільки менї відомо, появилися тільки «Вечерниці» та одна байка «Панько та верства»…

Про самого Порфира Кореницького було відомо досить мало, дуже мало зберіглося його поезій. В 1926 році І. Айзеншток в науковому збірнику[2] надрукував чотири листи П. Кореницького, які дають можливість отримати деяку інформацію як про самого Порфира, так і про деяких його сучасників, про яких згадано в листах.

Так, в листі до О. Корсуна від 4-го вересня 1843 року, П. Кореницький пише про свого товариша Михайла Петренка[3]:

…Петренковъ нашъ кончаетъ уже свою драму подъ заглавіемъ Польска любовь, очень хорошую и занимательную піэсу; также написалъ онъ еще Словьянскȗ пȗсни и Сауръ-могилу и самъ отъ себя хочете издать; узнавши отъ меня, что я отдалъ тебѣ всѣ свои нелѣпости, онъ разбранилъ меня самымъ лучшимъ славянскимъ нарѣчіемъ и просилъ меня, чтобы я все взялъ обратно. Да и въ самомъ дѣлѣ, Александръ Алексѣевичь! если все то, что я тебѣ оставилъ, не надобно и не служитъ ни къ чему, то пожалуйста чрезъ подателя этого письмеца пришли мнѣ обратно и особенно повѣсть Антипку. Я ее передѣлаю на другой ладъ. (стор. 159)

Нечисленні поезії П. Кореницького, що збереглися, було включено в різні поетичні антології, а в 1918 році відбулося й окреме видання невеличкої книжки.[4] В цю збірку віршів «слобожанського поета 40-х років» увійшли поема «Вечерниці», казка «Дяк і гуси», байка «Панько та верства» і «Нехай».

Як пише в передмові М. Сумцов[4]:

…На початку 40 років у Харкові одразу вирина настільки значна українська письменна течія, що гаслом бере українську мову і поділяється на дві галузі: наукову і літературну. В межах наукових завданнів гаряче працюють Ізмаіл Срезневський, родом росиянин, але вельми захоплений місцевими українськими впливами, людина енергійна і талановита, далі Микола Костомаров, Вадим Пассек, Іван Бецький. Одночасно поруч з ними йдуть письменники Корсун, Степ. Олександров, Кореницький, Степан Писаревський, Петро Писаревський, Марта Писаревська, Мих. Петренко, незабаром виходе Яків Щоголів, якому судилось виявить свій талант далеко пізніш, в 70-80 роках після довгої мовчанки.

Про П. Кореницького, наприклад, згадано й В. Коряком[5]:

…Слідом за [[ |Квіткою-Основ’яненком]] і разом із ним під кінець його життя виникає за 30-40 років досить численна слобожанська група письменників і вчених: Корсун, Степан Олександров, Петро й Степан та Марта ') Писаревські, Порфирій Кореницький, Мих. Петренко, Костомаров, Метлинський, Афанасьєв-Чужбинський, [[ |Макаровський]], Забіла. (стор.350)

Л. Перетц в статті до наукової збірки "Матеріали з української літератури, що пребувають у Пушкінському домі, та співробітники Альманаху «Сніп» "[6]писав:

…На такісіньких-же засадах, трохи згодом, А.Ю.Бецький (друкарська помилка, треба І. І. Бецький) береться за видання альманаха«Молодик» 1843 і 1844 р. Корсунові пощастило притягти до спільництва в «Снопі» такі молоді сили, як: 1, Микола Иванович Костомаров, 2,Порфир Михайлович Кореницький 3, Степан, Петро й Марта Писаревські, 4, Михайло Миколайович Петренко. Сам Олександер Олексійович Корсун теж містить у «Снопі» свої власні твори.» (стор.205)

Похований П. Кореницький в селі Куньє Ізюмського повіту.

ЛітератураРедагувати

  1. а б в Павло Грабовський. Дещо про Порфира Кореницького. // «Зоря». Річник пятнайцятий. «З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка». — У Львові, 1894, с. 142.
  2. Ієремія Айзеншток. Листи Порфирія Кореницького. // Науковий збірник за рік 1926. Т. XXI (під редакцією голови секції акад. Михайла Грушевського). «Державне видавництво України». — Київ, 1926, с. 157—163.
  3. [1]
  4. а б П. Кореницький. Твори. (Переднє слово профес. М. Сумцова). Кооперативне видавництво «Рух», Харків — 1918. с. 3-10.
  5. Володимир Коряк. Нарис історії української літератури. / І. Література предбуржуазна. 2-е, змінене видання. / «Державне видавництво України». — Харків, 1927. Фотодрук з післясловом Олекси Горбача. — Мюнхен, 1994.
  6. Л. Перетц. Матеріали з української літератури, що пребувають у Пушкінському домі, та співробітники Альманаху «Сніп» 1841 р. О. Корсуна. // Записки історично-філологічного відділу, кн. XIX (1928). З друкарні Всеукраїнської Академії Наук. — У Київі, 1928.

ПосиланняРедагувати

ДжерелоРедагувати