Лазар Ісаакович Кордунер (19011946) — радянський інженер-механік.

Кордунер Лазар Ісаакович
Народився5 січня 1901(1901-01-05)
Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер14 січня 1946(1946-01-14) (45 років)
Москва, СРСР
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна СРСР
Діяльністьінженер
Alma materНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
орден Леніна орден Кутузова II ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія 1-го ступеня

Біографія

ред.

Лазар Ісаакович Кордунер народився 5 січня 1901 року у Вінниці (нині Україна). У 1920-1922 роках служив у РСЧА. У 1923 році Кордунер закінчив Миколаївський суднобудівний інститут, після чого працював на Миколаївському ССЗ, пройшов шлях від техніки до начальника технічного відділу заводу. З 1930 року працював відповідальним виконавцем відділу проєктування, заступником начальника цеху, головним механіком ХТЗ. У 1936-1937 роках Кордунер обіймав посаду головного інженера Коломенського МСЗ, у 1938- 1940 роках був головним механіком заводу друкарських машин, головним інженером СТЗ. У 1940—1941 роках він знову працював на ХТЗ головним інженером[1].

З 1941 Лазар Кордунер працював головним інженером Сталінградського заводу № 264, а з липня 1942 року — головним інженером Уральського танкового заводу № 183 в Нижньому Тагілі. Під його керівництвом на заводі впроваджувалися поточно-конвеєрні методи виробництва. Під час Великої Вітчизняної війни Кордунер зробив внесок у вдосконалення технологій виробництва танків «Т-34», зокрема, впровадження автоматичного зварювання. Організував та керував журналом «Технічний бюлетень» на Уральському танковому заводі. Інженер-полковник.

У грудні 1945 року переведений до Москви. Раптово помер 14 січня 1946 року, похований у колумбарії Новодівичого цвинтаря Москви[1].

Нагороди і премії

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в Инженеры Урала: Энциклопедия. III том. — Екатеринбург, «Уральский рабочий», 2012 г. — 1064 с.