Кононов Олег Георгійович
Оле́г Гео́ргійович Ко́нонов (біл. Алег Георгіевіч Конанаў, рос. Олег Георгиевич Кононов, нар. 23 березня 1966, Курськ) — білоруський і російський тренер. Колишній білоруський і російський радянський футболіст, півзахисник та захисник. Відомий успішною тренерською роботою в «Карпатах», «Севастополі» та «Краснодарі». Найкращий тренер РФПЛ 2014/15.
 | ||
 | ||
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | Олег Георгійович Кононов | |
| Народження | 23 березня 1966 (58 років) | |
| Курськ | ||
| Зріст | 183 см | |
| Вага | 76 кг | |
| Прізвисько | Конан | |
| Громадянство |  Білорусь Росія
| |
| Позиція | півзахисник, захисник | |
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | І (г) |
| 1986–1988 1989 1989–1995 1994–1995 1996–1997 1998–1999 |
 «Дніпро» М «Зоря» В .svg){kind=small} КІМ  «Рух» (Хожув) «Нафтан» «Торпедо» Мн |
70 (8) 8 (0) 101 (9) 3 (0) 59 (3) 31 (9) |
| Тренерська діяльність** | ||
| Сезони | Команда | Місце |
| 2005—2008 2008/09 2009/10 2010/11 2011/12 2012/13 2013/14 2013/14 2014/15 2015/16 2016/17 2017/18 2017/18 2018/19 2020 |
 «Шериф» (помічник)  «Карпати» Л «Севастополь» «Краснодар» «Ахмат» «Арсенал» (Тула) «Спартак» (М) Рига
|
9 5 5 пішов 1 (1 ліга) пішов 5 3 4 пішов пішов пішов |
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||
|
Дані оновлено 12 листопада 2018. | ||
Ігрова кар'єра
ред.Закінчив Смоленський інститут фізкультури.
Починав грати за першолігову «Іскру» (Смоленськ), але підліткові було складно пробитися до першої команди, тому Кононов виступав за дублерів.
Згодом захищав барви могильовського «Дніпра» у другій лізі. Частину сезону 1989 провів у ворошиловградській (нині луганській) «Зорі». Від 1989 до 1995 року грав у білоруському клубі КІМ (Вітебськ), який був одним з найсильніших колективів країни — у 1993 та 1995 роках був віце-чемпіоном Білорусі, в 1994 році здобув «бронзу».
У зимовому міжсезонні 1994/95 Кононов перейшов до польського клубу «Рух» (Хожув), ставши першим іноземцем в історії цієї команди.[2] Але там він провів лише 3 гри у чемпіонаті Польщі, за результатами першості «Рух» покинув найвищий дивізіон, а він повернувся до Білорусі, до клубу «Нафтан» (Новополоцьк). Закінчив ігрову кар'єру в мінському «Торпедо».
Тренерська діяльність
ред.Тренерську роботу розпочав у «Торпедо» (Мінськ). Був асистентом тренера Анатолія Юревича — разом білоруські спеціалісти працювали у мінському «Локомотиві» і запорізькому «Металурзі» (друга половина сезону 2003/04)[3]. Від 2005 до 2008 року керував юнацькою академією «Шерифа» (Тирасполь)[4] і був одним із тренерів команди. За цей час «Шериф» 4 рази поспіль виграв чемпіонат Молдови з футболу.
9 червня 2008 року Олег Кононов підписав угоду з українськими «Карпатами», ставши новим наставником команди. На цьому посту він замінив Валерія Яремченка.
Посів з «Карпатами» 5-е місце в чемпіонаті України 2009/10, вивівши клуб до єврокубків — уперше за останні 10 років. У Лізі Європи 2010/11 команда вперше дійшла до групового турніру, у 4-у кваліфікаційному раунді за сумою двох ігор (2:2 на виїзді, 1:1 удома) сенсаційно здолавши турецький «Галатасарай».
2011 року нагороджений відзнакою міського голови Львова «Почесний знак святого Юрія» за визначні заслуги перед містом[5].
За підсумками чемпіонату 2010—2011 років львів'яни вдруге поспіль посіли 5-е місце й вибороли право виступати в Лізі Європи.
У червні 2011 закінчився термін 3-річного контракту з «Карпатами», але після перемовин з президентом клубу Олег Кононов підписав нову 3-річну угоду[6]. Серед претендентів на тренера була також «Таврія» (Сімферополь)[7], яка попередні сезони боролася з львів'янами за місце в єврокубках.
Початок сезону 2011/12 був дуже невдалим для «Карпат» — замість анонсованої боротьби за місце в єврокубках клуб у 13 турах набрав тільки 10 очок і йшов на 14-му місці. Після розгромної домашньої поразки 16 жовтня 2011 від «Арсенала» (0:3) керівництво «Карпат» і тренер розірвали контракт за обопільною згодою сторін, інформація про це з'явилася на офіційній сторінці клубу 18 жовтня[8].
20 січня 2012 року обійняв посаду генерального директора[9] першолігового ФК «Севастополь», який боровся за повернення до прем'єр-ліги. Найрезультативнішим гравцем «Севастополя» у весняній частині сезону 2011/12 став нападник Сергій Кузнецов, який до того виступав під керівництвом Кононова у «Карпатах».
Влітку 2012 року призначений головним тренером команди. У першому ж сезоні під його керівництво команда достроково, за 4 тури до фінішу сезону, виграла першу лігу та завоювала путівку до Прем'єр-ліги. Новий чемпіонат України «Севастополь», під керівництвом Кононова, почав цілком упевнено. Після п'яти зустрічей в активі команди з Криму було 5 очок, причому обидві свої поразки дебютант вищого дивізіон зазнав від грандів — донецького «Шахтаря» та київського «Динамо».
10 серпня 2013 року Кононов покинув «Севастополь» і вже наступного дня був призначений головним тренером російського «Краснодара»[10].
У листопаді 2013 року отримав російське громадянство[11]. У першому сезоні «Краснодар» фінішував на 5-му місці, отримавши перепустку в єврокубки, а також вийшов до фіналу Кубка Росії — найбільші досягнення в історії клубу. У сезоні 2014/15 «бики» завоювали бронзові медалі прем'єр-ліги, а білоруського фахівця визнано найкращим тренером ліги. Наступного року «Краснодар» фінішував четвертим. У вересні 2016 року повідомлено, що Кононов пішов із посади наставника «Краснодара». Завдяки високим результатам його команд Олега Кононова називали серед основних кандидатів на посаду тренера збірної Росії[12] або ЦСКА (Москва)[13].
На початку 2017 року відмовився очолити збірну Білорусі. У травні 2017 року очолив «Ахмат» (Грозний), а на початку сезону 2018/19 тренував «Арсенал» (Тула).
З 12 листопада 2018 року — головний тренер «Спартака» (Москва)[14]. Керівництво клубу повідомило, що підписало угоду до кінця сезону 2019/20, а цілі на поточний сезон — здобуття Кубка Росії та потрапляння до Ліги чемпіонів[15].
З 2020 очолює латвійську команду Рига.
Примітки
ред.- ↑ 90minut.pl — 2003.
- ↑ Ruch Chorzów — Byli gracze[недоступне посилання з квітня 2019](пол.)
- ↑ Історія «Металурга» (Запоріжжя) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Лига Чемпионов УЕФА 2008/09 [Архівовано 4 серпня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Олег Кононов отримав «Почесний знак святого Юрія» (fckarpaty.lviv.ua, 12.05.2011). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 червня 2011.
- ↑ Офіційно: Олег Кононов підписав контракт на три роки (fckarpaty.lviv.ua, 08.06.2011). Архів оригіналу за 13 червня 2011. Процитовано 20 червня 2011.
- ↑ Таврия: деньги есть, ведется поиск игроков и тренера (football.ua, 28.05.2011) [Архівовано 31 травня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Олег Кононов залишив посаду головного тренера ФК «Карпати» (fckarpaty.lviv.ua, 18.10.2011). Архів оригіналу за 20 жовтня 2011. Процитовано 18 жовтня 2011.
- ↑ Официально. Олег Кононов — генеральный директор ФК «Севастополь» (fcsevastopol.com, 20.01.2012) [Архівовано 24.01.2012, у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Главным тренером ФК «Краснодар» стал Олег Кононов. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 19 серпня 2013.
- ↑ Олег Кононов: «Рад, что вернул российское гражданство» [Архівовано 27 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 27 вересня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 квітня 2017. Процитовано 27 вересня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Алег Конанаў стаў галоўным трэнерам маскоўскага «Спартака» [Архівовано 4 грудня 2018 у Wayback Machine.] (біл.)
- ↑ Олег Кононов — главный тренер «Спартака» [Архівовано 12 листопада 2018 у Wayback Machine.] (spartak.com) (рос.)
Посилання
ред.
- Олег Кононов на сайті transfermarkt.com (англ.)
- Олег Кононов на сайті soccerway.com [Архівовано 8 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Статистика виступів Кононова на сайті КЛІСФ[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- Статистики виступів на 90minut.pl [Архівовано 26 березня 2010 у Wayback Machine.] (пол.)