Відкрити головне меню

Коміт (лат. Comes - супутники) — у Римській імперії посадова особа, що особисто або в складі колективного органу, відомого як комітатус (лат. comitatus [1]), виконувала дорадчі функції при високопоставленій особі у сфері цивільного чи воєнного управління.

Коміти цивільної сфериРедагувати

Коміт особистого майна — особа, що відала особистим майном імператора, доходи з якого йшли на державні потреби.

Коміт sacri stabuli — головний конюх імператора; воєначальник, що відав імператорськими конюшнями.

Коміт rei militaris — командуючий підрозділами (як правило, до легіону), розміщеними в окремій провінції.

Коміт священних щедрот — особа, що відала державною скарбницею, скарбник.

Коміт приватного майна — особа, що займалась збором і використанням доходів з державного або приватного майна імператора.

Коміт федератів — воєнначальник у федератів, підпорядкований воєнному магістру.

Коміт доместиків — начальник охорони імператора (в період, коли на зміну преторіанцям прийшли доместики); посада запроваджена за правління Костянтина Великого.

Коміти з воєнних справРедагувати

Коміти з воєнних справ відповідали за захист тої чи іншої провінції або території. За статусом ця посада була вища за посаду дукса (глави дуката), але нижче магістра кінноти чи піхоти. Notitia Dignitatum містить перелік восьми комітів з воєнних справ: Коміт Єгипту, Коміт Ісаврії, Коміт Італії, Коміт Африки, Коміт Аргенторату, Коміт Авернуму, Коміт Британії, Коміт Іспанії.

Розвиток термінуРедагувати

В період домінату Римської імперії (IV століття) комітами називали членів імператорської ради Sacrum consistorium, відповідальних за адміністративні питання, пізніше (на межі IV і V століття) - правителів Сирії і Палестини [2]. З VI століття термін набув поширення в Державі франків для позначення королівських посадових осіб, яким на певній території доручено ведення судових, адміністративних та військових питань, і став аналогом титулу граф в романських (фр. Comte, ісп. Conde, італ. Conte) і германських мовах (англ. Count) мовах. Термін також набув поширення і у слов'янських мовах: українське кміть (вільний селянин, що сплачував фіксований податок), сербське кмет (селянин-орендатор зі спадковим земельним наділом), болгарське і чорногорське кмет (шанована на селі людина, старійшина, староста).

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати