Відкрити головне меню

РодинаРедагувати

Батько: Кияниця Василь Сергійович (1919—1995) — учасник Другої Світової війни з 1941 по 1945, механізатор колгоспу ім. Енгельса, кавалер орденів «Знак Пошани», «Трудового Червоного Прапора». Мати: Кияниця Анастасія Іванівна (1928—2005) — телефоністка місцевого вузла зв'язку з 1943 по 1990.

ОсвітаРедагувати

Ще в шкільні роки Василь Кияниця понад усе любив фізику та технічну творчість, за що завдячує своїм першим вчителям П Є. Репеті, З. Ф. Харченко, Г. Ф. Солошенку, Г. М. Шульзі, М.І Гончар. В старших класах захопився радіоконструюванням. Тоді, у середині 60-х років, Василь немало здивував однокласників, власноруч сконструйованим та виготовленим кишеньковим радіоприймачем.

Читаючи радіолітературу, В. Кияниця все більше поринає у світ радіоаматорства. В 17 років він отримує дозвіл на власну радіостанцію. Власноруч виготовляє її, і вона виявляється першою діючою аматорською радіостанцією в Носівці.

Кар'єраРедагувати

Після служби в армії (1972) В. Кияниця працює на Київському радіозаводі[2], а потім переходить у щойно створену в Носівці районну станцію юних техніків (СЮТ) і призначається її директором. За короткий час організовує відбудову приміщень, встановлення обладнання, налагоджує роботу гуртків.

1973 року створює при СЮТ аматорську радіостанцію колективного користування, навколо якої об'єднує учнівську молодь міста з числа тих, хто захоплювався радіоаматорством.

Поступово Носівська радіостанція стає відомою в Україні, Радянському Союзі і за його межами. Записи кличних сигналів з поліської Носівки з'явились в апаратних журналах тисяч радіоаматорів в понад 200 країнах світу. Про успіхи юних радистів з Носівки пишуть газети «Комсомольская правда», «Советский патриот», «Молодь України», «Радянська освіта», «Патріот Батьківщини», журнали «Радіо», «Знання та праця», інші видання.

Вихованці Носівської СЮТ перемагали у всесоюзних та всеукраїнських змаганнях і чемпіонатах.

Громадська роботаРедагувати

В. Кияниця був відповідальним секретарем федерації радіоспорту України (1987—1995), членом редколегії всеукраїнського журналу «Радіоаматор» (1993—2000). Очолював обласну федерацію радіоспорту, республіканську колегію суддів по спорту. Взяв участь в суддівстві більш як 120 змагань, включаючи чемпіонати СРСР і ряд міжнародних. Входив до десяти найкращих суддів з технічних видів спорту в Радянському Союзі.

 
Суддя всесоюзної категорії Василь Кияниця відкриває чемпіонат України з радіоспорту на 15-тисячному стадіоні «Каскад» у Рівному (1988 рік). Фото з книги «Славні імена Носівщини».

Будучи визнаним фахівцем з радіоспорту, неодноразово призначався старшим тренером збірних команд України для участі у всесоюзних змаганнях та чемпіонатах СРСР.

З 1987 року по 1995 рік (три терміни поспіль) обирався відповідальним секретарем федерації радіоспорту України, яка налічувала тоді у своїх лавах понад 90 тисяч радіоаматорів (з яких понад 70 відсотків була шкільна молодь). Після голови федерації ця посада вважалася другою в радіоаматорській ієрархії нашої держави. За визнанням багатьох провідних фахівців, В. Кияниця на цій посаді зробив значний внесок у вітчизняний радіоаматорський рух. На юнацькому чемпіонаті в Грозному, на Чемпіонаті Союзу в Калузі, на Всесоюзній конференції радіоаматорів у Москві[3] Василь Кияниця пропагував технічну творчість і боровся проти всього, що заважало її розвиткові.

Як головний суддя проводить десятки обласних і республіканських змагань школярів з технічних видів спорту. Входив до десяти найкращих суддів з технічних видів спорту в Радянському Союзі (1989)[4]. Отримує звання «Суддя республіканської категорії», а потім — «Суддя всесоюзної категорії».

Педагогічна і методична діяльністьРедагувати

В. Кияниця проявляє себе як педагог-новатор. Постійно публікується в періодичній пресі, радіоаматорських виданнях. Він є автором понад п'ятдесяти педагогічних розробок. Веде дослідницько-експериментальну роботу, результатом якої стала перша в колишньому Союзі «Програма гуртка юних операторів колективної радіостанції», котра була рекомендована Міністерством народної освіти України до впровадження, видана у видавництві «Радянська школа» в 1988 році і діє по сьогоднішній день[5].

В. В. Кияниця неодноразово залучався до розробки керівних документів про позашкільні установи. Він був одним із співавторів «Положення про станцію юних техніків» 1988 року. У 1992 році Василя Васильовича запрошують до складу редколегії всеукраїнського журналу «Радіоаматор» на сторінках якого він започаткував «Історію радіоаматорства в Україні», веде розділ для початківців.

Партійна і депутатська роботаРедагувати

Працюючи директором СЮТ, В. В. Кияниця 8 років був секретарем первинної партійної організації районного відділу освіти, однак публічно вийшов з КПРС ще до її заборони у 1991 році. Жителі прилеглих до станції юних техніків вулиць, знаючи Василя Васильовича як думаючу, дійову і принципову людину, неодноразово обирають його депутатом Носівської міської ради. В усіх скликаннях очолює комісії з правових та соціальних питань, виступає з ініціативами. З його іменем пов'язують зміну назв частини вулиць Носівки, котрі уособлювали символи більшовизму.

Василю Васильовичу притаманна активна життєва позиція. Впродовж усіх років він, щиро вболіваючи за долю позашкільної роботи з дітьми, пише до міністерств, центральних комітетів, депутатів, комісій, листується з однодумцями, друкується в пресі, виступає з ініціативами[6].

Нагороди і відзнакиРедагувати

 
Почесна грамота Верховної Ради України

За успіхи та досягнення у роботі В. В. Кияниця має понад 80 нагород, у тому числі:

Має почесні звання — майстер спорту СРСР і суддя всесоюзної категорії.

За значний внесок у військово-патріотичне виховання учнівської молоді оборонне товариство (колишній ДТСААФ) нагородило В. В. Кияницю п'ятьма знаками «За активную работу».

Журналістська роботаРедагувати

Василь Кияниця займає активну громадянську позицію: виступає на зібраннях, публікує статті у засобах масової інформації. Деякі з його матеріалів:

  • siver.com.ua Хто припинить політичну клоунаду? — питання «Останнього шляху Кобзаря»
  • arhizhkgnosadm.at.ua Про портрети, гривні і патріотичного художника
  • siver.com.ua Половина депутатів не спроможні навіть виступити
  • siver.com.ua Козацький куліш у Василя Нечепи
  • siver.com.ua Геть Лєніна з Носівки!
  • siver.com.ua Підприємці закриваються
  • val.ua Лєнін у Носівці одягнув «камуфляж»
  • siver.com.ua У телебаченні наближається революція
  • [1] Цифрове ТБ: боятися, чи радіти
  • arhizhkgnosadm.at.ua Виступ на конференції директора Носівської станції юних техніків, депутата міськради Василя Кияниці

ВиноскиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 серпень 2012. Процитовано 14 липень 2012. 
  2. wikimapia.org ВО «Київський радіозавод»
  3. http://forum.qrz.ru/thread25531.html
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудень 2013. Процитовано 28 листопад 2011. 
  5. Збірник МО УРСР. — 1988. — № 24. — С. 3—27
  6. З книги Валерія Фурси «Славні імена Носівщини»
  7. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»

ДжерелаРедагувати