«Кисневий Голод» (рос. Кислородный голод) — український художній фільм режисера Андрія Дончика 1992 року знятий у ко-продукції Канади та України. Сценарій фільму створили Юрій Андрухович та Андрій Дончик за армійськими спогадами останнього.[3] Сюжет картини описує настільки жорстокою моделлю-концентрацією Радянської імперії часів занепаду кінця 1980-их була Радянська армія.

Кисневий голодPicto infobox cinema.png
рос. Кислородный голод
Кисневий голод (фільм, 1992).jpg
Жанр драма
Режисер Андрій Дончик
Продюсер Марко Стех, Андрій Дончик
Сценарист Юрій Андрухович
Андрій Дончик
У головних
ролях
Тарас Денисенко
Олег Масленников
Віктор Степанов
Оператор Ігор Крупнов
Композитор Юрій Саєнко
Художник Володимир Суботовський
Кінокомпанія Кобза Інтернейшнл (Канада)
СП Кобза (Україна-Канада)
Тривалість 96 хв.
Мова російська[1]
Країна Україна
Канада
Рік 1992[2]
Дата виходу 11 вересня 1992 (TIFF)
12 вересня 1992 (Venice)
IMDb ID 0104617
Q: Кисневий голод у Вікіцитатах

Міжнародна прем'єра фільму відбулася 11 вересня 1992 року у позаконкурсній програмі Festival of Festivals: Contemporary World Cinema Торонтського міжнародного кінофестивалю та 12 вересня 1992 року у конкурсній паралельній програмі Міжнародного тижню критиків[it] (італ. Settimana Internazionale della Critica) Венеційського кінофестивалю, де стрічка не змогла перемогти однак оператор Ігор Крупнов отримав особливу згадку нагороди Premio UCCA Venticittà за операторську майстерність.[4][5][2]

Займає 68-70-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

СюжетРедагувати

У радянській військовій частині «діди», зачитавши наказ про демобілізацію, вирішили познущатися з молодих військовослужбовців. Всі «молоді» покірно терпіли, проте рядовий Білик не став терпіти, на що сержант Кошачий, один із «дідів», сказав: «Я тебе чіпати не буду, такі, як ти, тут самі вішаються».

Старшина дивізіону прапорщик Гамалія викликає до себе кількох новобранців, у тому числі й Білика, і пропонує їм назвати імена кривдників. Але ніхто з молодих не наважується цього зробити, і тоді прапорщик дозволяє їм написати імена на папері й кинути в ящик для скарг і пропозицій. Виявивши, що ящик для скарг і пропозицій порожній, прапорщик намагається особисто дізнатися в Білика, хто б'є новобранців, але Білик відмовчується. Їхню розмову випадково підслуховує сержант Кошачий. Вирішивши, що Білику можна довіряти, Кошачий наказує йому покинути частину й відправитися в магазин по горілку. Остапенко попереджає Кошачого, що Білик його закладе, якщо попадеться. Білик приходить до магазину, але виявляється, що туди ж приїхав Гамалія. Білик намагається втекти, але марно. За самовільний вихід із частини рядовому Білику оголошено 10 діб гауптвахти.

За 10 днів Білик повертається з гауптвахти до частини. Гамалія намагається дізнатися в нього, хто послав його по горілку. Не отримавши бажаної відповіді, прапорщик оголошує сержанту Кошачому й Білику наряд у варту, у той час як багато товаришів Кошачого демобілізувалися в першій партії. Кошачий вирішує, що Білик його зрадив. Ідучи на варту, між ними знову виник конфлікт. Кошачий наказує Білику виконувати відтискання у великій калюжі. Білик виконує, але потім підхоплюється й направляє автомат на сержанта, «Стріляй!» — кричить Кошачий. Білик вагається і Кошачий, вибивши автомат з рук, кидається на нього і починає бити, кричачи «Я тут через тебе». Білик дотягується до автомата і вбиває Кошачого, після чого повертається у військову частину, де бачить нових строковиків. На тлі фінальних титрів чути кашель Білика.

У роляхРедагувати

ВиробництвоРедагувати

Фільм знято у 1991—1992 роках на кіностудіях «Кобза Інтернейшнл Корпорейшн (Канада)» та «СП Кобза» (Україна-Канада) (продюсери: Марко Стех та Андрій Дончик).

РелізРедагувати

Міжнародна прем'єра фільму відбулася 11 вересня 1992 року у позаконкурсній програмі Festival of Festivals: Contemporary World Cinema Торонтського міжнародного кінофестивалю[6][3][7] та 12 вересня 1992 року[8][9][10][11] у конкурсній паралельній програмі Міжнародного тижню критиків[it] (італ. Settimana Internazionale della Critica) Венеційського кінофестивалю, де стрічка не змогла перемогти однак оператор Ігор Крупнов отримав особливу згадку нагороди Premio UCCA Venticittà за операторську майстерність.[4][5][12][13][14][2]

Відгуки кінокритиківРедагувати

Західні оглядачі дали середню оцінку фільму. Так після прем'єри стрічки у вересні 1992 року поза конкурсом на Торонтському міжнародному кінофестивалі та у конкурсі на Міжнародному тижні критиків Венеційського кінофестивалю, оглядач італійської газети L'Unità у статті під заголовком Червона армія у бентезі: без країни, без честі (італ. Armata Rossa allo sbando senza patria senza onore) Michele Anselmi позитивно відгукнувся про стрічку фокусуючись у своїй статті на вдалий опис фільмом деґрадації Червоної армії наприкінці 1980-их та загальновідоме упослідження українців у ній; так Anselmi зауважує що "у випадку з Кисневим голодом, причина [принижень солдата] ховаються у широко-відомій нетолерантності росіян до українських сусідів" та зауважує що "ймовірно колишня Радянська армія буле незгірша за інші армії, однак глядача Кисневого голоду все ж буквально вдаряє осягнення деградації Російської армії - колись незаперечний символ патріотичної пихи, сьогодні ж збіговисько збентежених, розбитих та ненадійних вояків". Anselmi підсумовує свій огляд похвалою головному актору стрічки Тарасу Денисенку, який "змушуючи руки глядача тремтіти від своєї психо-фізичної Tour de Force [...] показує прекрасне та величне обличчя у якому описано бентегу цілого [українського] народу".[14] Більш стриману оцінку фільму дав оглядач американського журналу Variety David Stratton, який так само як Anselmi наголосив що фільм добре показує те "як [російські начальники Радянської армії] упосліджують життя головного протагоніста фільму [рядового Білика] лиш за те що він українець, а не росіянин, і через це його наражають на численні незваги та побої"[6] та похвалив фільм за те що він "добре знятий та безкомпромісний у своєму змалюванні гнітючого російського [армійського] табору"[6][7] однак Stratton також застережив що "силоміцьна режисура та вражаюча драма роблять цю стрічку терпимою, однак цей фільм все ж для обмеженої публіки" та підсумовив що "ця автобіографічна горор-стрічка силоміць висловлює свою думку, однак мало пропонує глядачеві окрім брутальності та деградації".[6]

Нагороди та номінаціїРедагувати

Нагороди та номінації
Нагорода Категорія Номінант Результат
Міжнародний кінофестиваль у Венеції Міжнародний тиждень критиків Андрій Дончик Номінація[прим. 1]
Міжнародний кінофестиваль у Салоніках Найкраща чоловіча роль Тарас Денисенко Нагорода

ПриміткиРедагувати

  1. фільм не зміг перемогти у секції «Міжнародний тиждень критиків» в якій він отримав номінацію, однак оператор Ігор Крупнов отримав особливу згадку нагороди Premio UCCA Venticittà за операторську майстерність[13][14][2]

ДжерелаРедагувати

  1. окрім основної російської мови у фільмі також присутні кілька фраз українською та узбецькою
  2. а б в г Кисневий голод (1992). kinokolo.ua. 1992
  3. а б Kisnevij golod. collection.tiff.net. 1992 (англ.)
  4. а б Kisnevij golod // Cinecritica: periodico di cultura cinematografica a cura del SNCCI, No. 24-30 (1992). p. 33 (італ.)
  5. а б 9. Settimana Internazionale della Critica: Edizione 1992. sicvenezia.it/. 1992 (італ.)
  6. а б в г David Stratton. Reviews. Venice Fest: Kisnevij Golod (Oxygen Starvation; Ukrainian-Canadian). Variety. 12 October 1992: Vol 348 Iss 12. p 197 (англ.)
  7. а б Ukrainian-Canadian film «Oxygen Starvation» receives numerous awards // The Ukrainian Weekly, January 24, 1993, No. 4, Vol. LXI (pdf) (англ.)
  8. Tutti i film, giorno per giorno // L'Unita за 31 серпня 1992. стор. 16 (італ.)
  9. A programma di oggi // L'Unita за 12 вересня 1992. стор. 19 (італ.)
  10. 49. Mostra Internazionale d’Arte Cinematografica 1992: Settimana Internazionale della Critica. asac.labiennale.org. 1992 (італ.)
  11. Kisnevij Golod / Mancanza d'Ossigeno (1992). asac.labiennale.org. 1992 (італ.)
  12. 35. settimana internazionale della critica 02.09 — 12.09.2020: catalogo. sicvenezia.it. 113 p.: pp. 109—113 (італ.)
  13. а б La forza di Qiu Ju e la Cina trionfa // la Repubblica за 13 вересня 1992 (італ.)
  14. а б в Ecco il «palmarés» // L'Unita за 13 вересня 1992 . p. 19 (версія з archive.org); Armata Rossa allo sbando senza patria senza onore. Dal Nostro Inviato. Michele Anselmi // L'Unita за 13 вересня 1992 . p. 20 (італ.)

ПосиланняРедагувати