Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії (Одеса)

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії[1] (пол. Katedra Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny) — римо-католицький кафедральний собор Одеси, головний собор Одесько-Сімферопольської дієцезії. Собор присвячений Внебовзяттю Пресвятої Діви Марії.

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії
Katedra Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny
46°28′49″ пн. ш. 30°44′21″ сх. д. / 46.4803972° пн. ш. 30.7392333° сх. д. / 46.4803972; 30.7392333Координати: 46°28′49″ пн. ш. 30°44′21″ сх. д. / 46.4803972° пн. ш. 30.7392333° сх. д. / 46.4803972; 30.7392333
Країна Україна Україна
Місто Одеса
Адреса вул. Катерининська, 33
Конфесія Римо-Католицька Церква в Україні
Єпископство Одесько-Сімферопольська дієцезія
Тип католицький соборd
Стиль Романсько-готичний
Автор проєкту Франческо Моранді
Дата заснування 1844
Початок будівництва 1847
Статус  Пам'ятка культурної спадщини України
Стан цілком задовільний
Сайт [1]

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії. Карта розташування: Україна
Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії
Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії
Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Історія ред.

Будівництво храму було розпочато у 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді (Francesco Morandi). Проект був допрацьований і завершений польським архітектором Феліксом Гонсьоровським, який і завершив розбудову.

Храм консекрував (посвятив) 16 серпня 1853 року єпископ Фердинанд Канн. В честь посвячення храму доктор Рено подарував ікону Божої Матері — оригінал роботи відомого флорентійського художника XVII століття Карло Дольче. Крім того, Ольга Потоцька подарувала храму копію картини Рафаеля «Вознесіння Пресвятої Богородиці», виконану у вигляді ікони художником Фішером. За заповітом Михайла Микулича собору передали 12 мармурових фігур апостолів італійської роботи, а також 4 фігури євангелістів. Папа Пій IX подарував собору мармурову хрестильню. Художники Дюссельдорфа подарували 14 картин Хресної Дороги на честь консекрації храму. У соборі було 120 дубових лавок, шість великих бронзових люстр. Ліворуч від входу до храму висів образ Святого Роха — захисника від епідемій, а також срібне панікадило із написом французькою «В пам'ять про чуму 1812 року», у якому горів вічний вогонь.

У 1935 році комуністична влада закрила собор і відкрила в ньому болгарсько-німецький клуб. Деякі цінні речі вдалось зберегти, оскільки їх перенесли до Костелу Святого Петра: ікону Внебовзяття Пресвятої Богородиці, 14 картин Хресної Дороги, мармурову хрестильню, декілька рядів лавок, сповідальню. На початку німецько-радянської війни німці повернули католицькій громаді собор. Але в 1949 році його знову відібрали в людей, колони знесли, мармур розбили, всередині збудували декілька поверхів — храм перебудували на спортивну залу.

У 1980—1990-х роках розпочався рух за повернення громаді храму. 9 серпня 1991 року отець-прелат Тадеуш Хоппе отримав ключі від будівлі храму. З того часу храм відновлювався настоятелями собору — отцями Ігнатієм Риндзьонкою, Яном Домбалем і Віктором Щавінським. Були відновлені меморіальні дошки на місцях поховань О. Ланжерона і В. Липського. У 2003 році з церкви Св. Петра повернули ікону Внебовзяття Пресвятої Богородиці, зображення Хресної Дороги, хрестильницю.

Структура храму ред.

 
Скульптура Діви Марії Фатімської

Храм розрахований на приблизно 2000 віруючих, побудований у формі хреста. Фронтони та вікна дзвіниці виконані у готичному стилі, а подвійні напівкруглі вікна та напівколони, а також восьмикутний купол — у романському стилі. Зовні стиль можна назвати сумішшю романського і готичного. До собору вели три входи, над центральним входом розташований орган.

Поховання у соборі ред.

У побічних навах розташовані два білих мармурових надгробки: одеського міського голови Олександра Ланжерона та отця Георгія Разутовича. В лівій наві поховані тираспольський єпископ Вікентій Липський і канонік Франц-Ксаверій Климашевський. За панування комуністів місця поховання священиків і графа Ланжерона були перетворені на ями для стрибків в довжину.

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Діви Марії Римсько-Католицької Церкви м. Одеса. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 4 червня 2020.