Катеріна Боратто
Катерина Боратто (італ. Caterina Boratto; 15 березня 1915, Турин, Італія — 14 вересня 2010) — італійська акторка.
| Катерина Боратто | ||||
|---|---|---|---|---|
| італ. Caterina Boratto | ||||
 | ||||
| Народилася | 15 березня 1915[1][2][3] Турин, Італія[1] | |||
| Померла | 14 вересня 2010[4][1][…] (95 років) Рим, Італія[1] | |||
| Поховання | Turin Park Cemeteryd | |||
| Громадянство |  Італія_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія | |||
| Діяльність | кіноакторка | |||
| Роки діяльності | 1937 — 1993 | |||
| Чоловік | Армандо Джератті | |||
| Діти | Мартіна | |||
| IMDb | ID 0095950 | |||
|
| ||||
 Катерина Боратто у Вікісховищі | ||||
Біографія
ред.Після отримання музичної освіти, вивчала акторську майстерність в театральній школі Евеліни Паолі.
Дебютувала у фільмах «Жити!/Vivere!» і «Марцелла» (обидва — 1937 р.). Успіхом користувалися роботи акторки в комедіях «Хто щасливіше, ніж я?/Chi è più felice di me» (1938) і «Вони викрали чоловіка» (1938), у якому Катерина Боратто грала російську принцесу Соню в дуеті з Вітторіо Де Сіка.
До початку 1940-х стала відомою не тільки в Італії, а й за океаном, студія «Metro Goldwyn Mayer» запропонувала Катерині Боратто семирічний контракт в Голлівуді. Однак через початок Другої світової війни акторка була змушена повернутися до Італії, так і не зігравши в жодному американському фільмі. Під час війни акторка пережила бомбардування рідного Турина, загибель сім'ї і лише кіно змогло повернути Катерину Боратто до нормального життя.
Знялася в кількох кінострічках в 1940-і роки, серед найкращих ролей цього періоду — Ельза Бьянчіні у фільмі «Кампо де Фьорі» (1943).
У 1946 році одружилася з режисером Армандо Джератті, народила дочку Мартіну, на час відійшла від кінематографа.
У кіно повернулася на початку 1960-х, зіграла у знаменитих фільмах Федеріко Фелліні «Вісім з половиною» (1963) і в «Джульєтта і парфуми» (мати Джульєтти, 1965). Катерина Боратто працювала і з іншими видатними режисерами — Олександром Блазетті в комедії «Я, я, я та інші» (Луїджі, 1965), Ліною Вертмюллер в комедії «Не дратуйте набриднуть!» (1967), Сідней Полаком в «Охороні замку» (червона королева, 1968), П'єром Паоло Пазоліні в суперечливій драмі «Сало, або 120 днів Содому» (синьйора Кастеллі, 1975), Діно Різі у комедії «Перше кохання» (1978).
У 1970 —1990-ті працювала в кіно, знімалася в мінісеріалі на ТБ: телеекранізації роману «Анна Кареніна» (1974, реж. Сандро Болч), мадам Фаустіна в історичній драмі Етторе Скола «Ніч Варенни / Новий світ» (1982), телесеріалі «Далекі шатри» (міс Чівертон, 1984), ігуменя у фільмі «Хрещена мати 3» (1993, реж. Ральф Томас).
Після 1994 року в кіно не знімалася, жила в Римі.
Фільмографія
ред.- 1943 : Зуб за зуб / (Dente per dente)
- 1965 : Джульєтта і духи / (Giulietta Degli Spiriti)
- 1966 : Вибачте, ви за чи проти? / (Scusi, lei è favorevole o contrario?) — Агнеса Фрусталупі
- 1979 : Sensività
- 1988 : Привид смерті / (Un delitto poco comune)
- 1992 : Одного разу, порушивши закон / Once Upon a Crime
Примітки
ред.- ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #123000181 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Filmportal.de — 2005.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ http://mubi.com/notebook/posts/2302
Джерело
ред.- Катеріна Боратто на сайті IMDb (англ.)
- Катеріна Боратто на сайті All Movie Guide (англ.)
.jpg){kind=small}
|
Це незавершена стаття про італійського актора або акторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |