Катерлезський Свято-Георгієвський жіночий монастир

Катерлезський Свято-Георгієвський жіночий монастир УПЦ (МП)
	45°23′33″ пн. ш. 36°26′33″ сх. д. / 45.39250° пн. ш. 36.44250° сх. д.
Тип споруди	монастир
Розташування	Україна, село Войкове Ленінського району Автономної Республіки Крим
Початок будівництва	1857
Зруйновано	1923
Відбудовано	1991
Належність	УПЦ (МП)
Вебсайт	katerlez.ru
	Катерлезський Свято-Георгієвський жіночий монастир (Україна)
	Катерлезський Свято-Георгієвський жіночий монастир у Вікісховищі

Катерлезський Свято-Георгієвський жіночий монастир УПЦ (МП) — православний монастир у селі Войкове на Керченському півострові.

Заснований в 1857 році Архієпископом Херсонським і Таврійським Інокентієм (Борисовим) в селі Катерлез (нині село іменується Войкове) на місці явища місцевому пастуху Святого Великомученика Георгія. У перші роки після Жовтневої революції монастир був ліквідований. В даний час обитель намагаються відновити і заново відбудувати. Першою настоятелькою відновлення монастиря стала матінка Акиліна.

Історія монастиря до Громадянської війни ред.

За місцевою легендою, наприкінці XVIII століття на горі Святого Георгія в селищі Катерлез одному грецькому пастуху декілька разів було бачення вершника на білому коні^[1]. Одного разу він запросив подивитися на диво знайомих старців, які також стали свідками явища на вершині гори гарного стрункого юнака і білого скакуна. Згідно з переказами, образ вершника розсіявся, варто було їм підійти ближче. На вершині гори було знайдено камінь з відбитками людських ніг і копит коня, також, за переказами, була знайдена ікона Святого Великомученика Георгія. Двічі ікону переносили в один із найстаріших храмів Криму — Церкву Святого Іоанна Предтечі в Керчі, але вона дивним чином знову опинялася на вершині гори. Проблему вирішив священик храму. Він пообіцяв, що на цьому місці буде споруджено монастир, а до тих пір щорічно в День пам'яті Великомученика Георгія, 23 квітня, ікону належало хресним ходом приносити на місце цього дива.

Архієпископ Інокентій (Борисов), який очолив в 1848 році Херсонську і Таврійську єпархію, одного разу відвідав селище разом з керченським міським головою князем Херхеулідзе і запропонував побудувати на цьому місці каплицю на честь Святого Георгія. Будівельниками були обрані почесні громадяни Керчі Микола Джанбеков і Феодор Сазонов.

Війна Росії з Англією завадила утвердитися на святій горі православній святині. Керч окупували іноземні війська і побудовану каплицю використовували у військових цілях, перетворивши в стайню. Тільки після укладення мирного договору знову постало питання про відродження розореної каплиці і, за клопотанням Преосвященного Інокентія, устрою монастиря. Проектні роботи взяв на себе керченський архітектор Василь Гущин.

У лютому 1857 року керівником будівництва був призначений скарбник Балаклавського Георгіївського монастиря, ієромонах Михайло. До квітня добудували церкву, а трохи пізніше — чернечу келію. Тоді ж у монастирі стали проводити перші богослужіння.

Вид на монастир станом на 2013 рік

У 1859 році керченська купець Іван Салатич звів на території монастиря одноповерхову кам'яну будівлю, що стало згодом основним житлом для послушників Григорія Григор'єва і Антонія Петренка. З'явилися трапезна, кухня, підсобні приміщення, стайня. Протягом декількох років число ченців обителі зросло до двадцяти чотирьох^[2].

У 1862 році побудували дзвіницю, а також двоповерховий будинок настоятелів.

Архімандрит Михайло прослужив в монастирі одинадцять років. У 1869 році його перевели до Бахчисарайського Успенського скиту, а пізніше — до Балаклавського Георгіївського монастиря. Його змінив духівник Таврійського Архієрейського будинку ієромонах Петро (Амвросій Глєбов), з яким пов'язують нове відродження обителі, завершення великої черги будівництва і придбання ікон для церкви.

Помер отець Петро в сані архімандрита 29 листопада 1888 року. Новим настоятелем став ієромонах Філофей, законоучитель Київського Лаврського печерного двокласного духовного училища. Новий ігумен спробував влаштувати життя в монастирі на кшталт Київських обителей.

При Філофеї були влаштовані кам'яні ворота, поруч з головним храмом з'явилася церква в честь Печерських угодників Феодосія та Антонія, куди були привезені частинки мощей багатьох Великих святих. Наступником Філофея став отець Сергій.

Монастир на початку ХХ століття

У 1900 році Єпископ Таврійський Микола постановив монастир зробити жіночим, а на його основі заснувати Єпархіальний «Вдовий дім». Отця Сергія змінила черниця Московського пристрасного монастиря Леоніда^[3]. За однією з версій, в ці роки життя в монастирі мала проблеми з дисципліною^[4].

У роки Першої світової війни за монастирськими стінами перебувало відділення № 4 Керченського тимчасового міського лазарету для поранених і хворих солдатів і офіцерів Російської армії, а також школа для дівчаток-біженок.

Монастир в період Громадянської війни і становлення Радянського Союзу ред.

Малюнок алексійовця Бориса Павлова. Осавул Просвірін готується до вильоту на своєму «Ньюпор» з катерлезького аеродрому

У період Громадянської війни на землі монастиря влаштувалися льотчики Російської армії генерала Врангеля^[5]. У Катерлезі базувалися Перший і Третій білогвардійські авіазагони.

20 лютого 1921 року Керченський повітовий комітет постановив ліквідувати Катерлезький монастир, а майно передати дитячому притулку, який отримав монастирську прописку. Черницям дозволили залишитися, але за неодмінної відмови від чернецтва: їм дозволили працювати, доглядати за садом, виноградником. Всіх жінок, хто не був готовий розлучитися зі своєю обітницею, переселили до Косьмо-Даміанівського монастиря в Алушті.

У 1923 році обитель була закрита, що діяла на території дитячого закладу. Однак із закриттям Георгіївської церкви був скасований і сам дитячий будинок. Жителі селища неодноразово зверталися в КримЦВК з проханням передати їм храм, але безрезультатно.

До 1928 року від монастиря залишилися одні руїни. Камені, з яких монастир був складний, пішли на приватне будівництво, а також на будівництво школи та інших муніципальних установ. КримЦВК на запит Виконавчого комітету РРФСР пояснили цей розгром тим, що місцеве населення могло розграбувати зачинену церкву, а тому її довелося розібрати. При цьому уточнювалося, що зроблено це було з приватної ініціативи голови Керченського райвиконкому Лбова.

Камінь зі слідами людських стоп кілька разів намагалися знищити вибухівкою. До сьогоднішнього дня зберігся лише фрагмент каменя із одним з відбитків.

Відродження монастиря ред.

У 1991 році на горі Святого Георгія було встановлено семиметровий православний хрест.

У 1996 році по благословенню Митрополита Кримського і Сімферопольського Лазаря на землі монастиря почали проводитися перші після його ліквідації богослужіння. Під нову церкву і чернечі келії були виділені два недобудовані будівлі колгоспного іподрому на місці існувала раніше обителі.

Матінка Акиліна зустрічає хресний хід

Першою настоятелькою монастиря стала Матінка Акиліна, в миру — Олександра Литвиненко, учасниця німецько-радянської війни^[6].

За станом на червень 2013 року в монастирі служать всього три черниці, проте місцеві жителі надають велику допомогу кіновії, беруть на себе більшу частину турбот по господарству і кухні.

Триває відновлення монастиря. В Єпархії планують побудувати на місці явлення Святого Георгія церква, нову чернечу келію, а також приміщення для прочан, гостьовий будинок.

У цьому будинку на початку 1990-х років жили перші будівельники під час відновлення храму

Цікаві факти ред.

Катерлезький монастир був першим монастирем, ліквілований революційною радянською владою у Криму.

Свята гора також шанується і місцевим кримсько-татарським населенням^[7]. Збирач легенд Криму Никандр Маркс писав, що в День Святого Георгія татари Козької долини під Судаком приходили на гору Ке-терлез-Оба і запалювали на вершині поминальні свічки.