Вікіпедія

Інокентій Херсонський

Архієпископ Інокентій (в миру Іван Олексійович Борисов, рос. Иван Алексеевич Борисов; 15 (27) грудня 1800(18001227), Єлець, Орловська губернія — 26 травня (7 червня) 1857, Одеса) — єпископ Російської православної церкви; з 24 лютого 1848 року архієпископ Херсонський і Таврійський. Член Російської академії (1836). Член Святійшого синоду з 26 серпня 1856 року. Знаменитий проповідник, письменник та релігійний діяч України. Канонізований Українською православною церквою. В 1997 році причислений до лику місцевошанованих святих Одеської єпархії Української православної церкви (Московського Патріархату).

Інокентій Херсонський
Основні відомості
Ім'я при народженні: Іван Олексійович Борисов
Народження 27 грудня 1800(1800-12-27)
Єлець
Країна: Російська імперія
Альма-матер: Орловська духовна семінарія, Київська духовна академія
Заклад: Санкт-Петербурзька духовна академія
Конфесія: РПЦ МП
Смерть: 7 червня 1857(1857-06-07) (56 років)
Одеса
Місце поховання: Спасо-Преображенський кафедральний собор
Праці й досягнення
Рід діяльності: письменник
Основні інтереси: теологія
Звання: професор
Ступінь: доктор богослов'я
Титул: монах, ієродиякон, ієромонах, вікарій, архімандрит, архієпископ, святий
CMNS: Інокентій Херсонський у Вікісховищі

Родина та освіта ред.

Світське ім'я Іван Борисов. Походив з сім'ї священика. Закінчив Воронезьке повітове училище, Орловську духовну семінарію (1819), Київську духовну академію зі ступенем магістра (1823). Ще з часів навчання в академії проявив себе талановитим проповідником. За даними митрополита Мануїла (Лемешевського), майбутній архієрей вже в юності виявляв свої видатні здібності:

Крім слухання лекцій він дуже багато займався самоосвітою і іноді викладав перед своїми товаришами вчення того чи іншого філософа з такою ясністю і простотою, що перевершував лекції професорські. Всі науки йому давалися легко. Він одноголосно був визнаний першим студентом академії.

Доктор богослов'я (1829).

Служіння ред.

З 28 серпня 1823 — інспектор і професор церковної історії та грецької мови Санкт-Петербурзької духовної семінарії.

З 1823 року, одночасно, був ректором Санкт-Петербурзького Олександро-Невського училища.

10 грудня 1823 був пострижений у чернецтво і висвячений у сан ієродиякона.

З 29 грудня 1823 — ієромонах.

З 10 грудня 1824 — бакалавр богослов'я Санкт-Петербурзької духовної академії.

З 2 вересня 1825 — інспектор Санкт-Петербурзької духовної академії.

З 6 січня 1826 — екстраординарний професор богослов'я Санкт-Петербурзької духовної академії.

16 березня 1826 року возведений у сан архімандрита.

З 27 серпня 1830 — ректор і професор богослов'я Київської духовної академії.

З 3 жовтня 1836 року — єпископ Чигиринський, вікарій Київської єпархії, керуючий Києво-Михайлівським монастирем. При цьому залишився на посаді ректора Київської духовної академії.

З 1 березня 1840 року — єпископ Вологодський і Устюжський.

З 31 грудня 1840 — єпископ Харківський і Охтирський.

З 15 квітня 1845 — за заслуги перед церквою возведений у сан архієпископа.

1847 року Інокентій Херсонський викликаний для присутності в Святійший Синод РПЦ МП.

З 24 лютого 1848 — архієпископ Херсонський і Таврійський.

Учений і педагог ред.

Під час викладання в Санкт-Петербурзі і Києві владика Інокентій проявив себе видатним професором. У його біографії, опублікованій в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона йдеться про те, що

він ввів новий метод викладу богослов'я — історичний та історико-порівняльний, широко користуючись посібниками західної богословської літератури, переважно протестантської, самобутньо працюючи за першоджерелами. Упродовж 16 років професорства він викладав, у самостійній обробці, всі головні галузі богослов'я. Володіючи блискучим даром викладу, він оживив інтерес до вчених занять серед учнів. У Києві він досяг скасування викладання богослов'я латинською мовою, який тримав російське богослов'я у рабській залежності від богослов'я католицького. Ним введені нові предмети викладання, відповідно до рівня наукового розвитку на Заході. Він утворив ціле покоління російських богословів і вчених, і брав діяльну участь у перебудові духовно-навчальних закладів, у складанні нових програм академічних та семінарських курсів.

Був керівником групи професорів Київської духовної академії, що займалася складанням «догматичного збірника», в якому була дана характеристика православного віровчення з часу виникнення церкви — ця праця використовувався як навчальний посібник для студентів. Наукова діяльність владики Інокентія викликала негативне ставлення з боку найконсервативніших церковних діячів, що спричинило за собою «секретне дізнання» про його спосіб думок, що закінчилося, проте, його повним виправданням. Одна з його найвідоміших книг — «Останні дні земного життя Ісуса Христа» — була визнана занадто «ліберальною», у зв'язку з чим не перевидавалася протягом 30 років (в 1991 вона стала першою книгою святителя, перевиданої в сучасний період вітчизняної історії).

Проповідник ред.

За словами митрополита Мануїла (Лемешевского),

можна сказати, що не наука була його справжнім покликанням, а мистецтво людського слова. Він був не тільки відмінний знавець, але і геніальний художник вітчизняного слова. Світлий розум, велика пам'ять, творча уява, всебічна вченість, захоплююче красномовство, величний і благоліпний вид — ось риси, якими характеризували сучасники прославленого Інокентія.

Проповіді владики Інокентія в надрукованому вигляді розповсюджувалися по всій Російській імперії, частина їх переведена на французьку, німецьку, польську, сербську, грецьку, вірменську мови. При цьому в своїй творчості він орієнтувався як на проповідницьку спадщина святого Івана Золотоустого, так і на досвід таких видатних католицьких церковних ораторів як Жак Беніні Боссюе та Жан Батист Массільон.

Церковний адміністратор ред.

Як правлячий архієрей владика Інокентій дбав про поліпшення як матеріального побуту, так і освіти сільського духовенства. За нетривалий час керування Вологодською єпархією він займався поліпшенням роботи духовної консисторії і духовних училищ, оновленням архієрейського будинку і соборного храму, займався вивченням місцевих пам'яток історії та культури. Відновив Тотемський, Охтирський, Святогірський та Георгіївський-Балаклавський монастирі, відкрив в Криму кілька чернечих скитів, заснував в Одесі дві нові урочисті хресні ходи, керував будівництвом і реконструкцією храмів.

В 1842 році Інокентій, після публікації дисертації Миколи Костомарова «О значении унии в западной России», повідомив російську владу про обурливий зміст книги з точки зору Російської православної церкви. Після доносу петербурзький професор Н. Г. Устрялов, який за дорученням Міністерства народної освіти вивчав працю Костомарова, написав вкрай негативний відгук і книгу було доручено спалити[1][2].

Був ініціатором опису монастирських бібліотек та передачі їх рукописів в наукові центри — духовні академії, а також опису та реставрації пам'яток історії та культури Криму і Кавказу й інших регіонів, де він був правлячим архієреєм. Заснував в Одесі «болгарське настоятельство», яке до звільнення Болгарії з-під влади Османської імперії, давало притулок і освіту сотням болгарських юнаків.

Водночас був завзятим прихильником ідеї перетворення Кримського півострова на «Російський Афон» з одночасним зменшенням або повним знищенням мусульманської присутності. В рамках цього ннеодноразово пропнував знести Ханський палац у Бахчисараї[3].

Під час Кримської війни архієпископ Інокентій виявив велику мужність, незважаючи на небезпеку, відвідуючи місця боїв (у тому числі в Севастополі, де під обстрілом їздив на буксирі по бухті), часто перебував під вогнем противника, здійснюючи богослужіння в похідних храмах, надихаючи солдатів своїми проповідями та втішаючи вмираючих. Після закінчення війни він здійснив об'їзд єпархії, проводив богослужіння в містах, які зазнали руйнувань, знаходив кошти для відновлення пошкоджених в результаті військових дій храмів. При цьому сприяв зведеню каплиць та церкво на місці битв. Під час поїздки захворів, був змушений повернутися до Одеси, де і помер.

Канонізація ред.

У 1997 році архієпископ Інокентій був причислений до лику місцевошанованих святих Одеської єпархії Української православної церкви Московського Патріархату. Тоді ж відбулося набуття мощей святого.

Храми на честь архієпископа Інокентія ред.

Праці ред.

  • (рос.)Сочинения (полное собрание). Шесть томов. СПб., 1908.
    • (рос.)т. I. Слова и беседы на Рождество Христово. Слова и беседы на праздники Господни. Слова и беседы на воскресные дни.
    • (рос.)т. II. Слова и беседы на праздники Богородичные. Слова и беседы на дни святых. Слова при посещении паств. Поучения на крестные ходы. Слова и речи к отдельным лицам.
    • (рос.)т. III. Слова на высокоторжественные дни. Слова и речи при избрании в общественные должности и при открытии общественных учреждений. Слова надгробные. Слова по случаю общественных бедствий. Падение Адамово. О грехе и его последствиях. Беседы о смерти. Мысли о бессмертии. Заметки.
    • (рос.)т. IV. Великий пост. Молитва святого Ефрема Сирина. Первая Седмица Великого поста. Страстная седмица. Светлая седмица.
    • (рос.)т. V. Последние дни земной жизни Господа нашего Иисуса Христа. Жизнь апостола Павла. Жизнь святого Киприана. Беседы о природе. Акафисты.
    • (рос.)т. VI. О религии вообще. О человеке. О последней судьбе человека и мира.
  • (рос.)О начале христианства в Польше. СПб., 1842.
  • (рос.)Письма к Гавриилу, архиепископу Рязанскому и Зарайскому. М., 1869.
  • (рос.)Последние дни земной жизни Господа нашего Иисуса Христа. М., 1991.
  • (рос.)О великих Господских и Богородичных праздниках. СПб., 2005.
  • (рос.)Русский Златоуст: Жизнеописание, слова и проповеди святителя Иннокентия, архиепископа Херсонского. Единецко-Бричанская епархия, 2005.
  • (рос.)Избранные сочинения. 2006.
  • (рос.)Великий пост. Духовные рассуждения на каждый день поста. 2007.

Джерела ред.

  • Багалей Д., Миллер Д., История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 p.), тт. І — II. — Харьков, 1905, 1912.(рос.)
  • Борис (Бален де Балю), Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический // «Журнал Московской Патриархии». 1967, № 5.(рос.)
  • Зубов В. П., Русские проповедники: Очерки по истории русской проповеди — Эдиториал УРСС, 2001. — 232 с. — ISBN 5-8360-0292-4.(рос.)
  • Мельникова Л. В., Патриотическая деятельность архиепископа Иннокентия (Борисова) в годы Крымской войны (1853—1856 гг.) // Вестник церковной истории. 2007. № 4(8). — С.73-88.(рос.)

Примітки ред.

  1. ↑ Айзеншток Ієремія. Перша дисертація Костомарова: матеріали про спалення його дисертації в 1842 році/Ієремія Айзеншток. — Б.м.,Б.р.- С.21-27 Папка № 361
  2. ↑ Исторические монографии и исследования Николая Костомарова. — Спб.:Типография А.Траншеля, 1872. — Т.12. — С345-462
  3. ↑ Калиновский В.В. Древностей — и замечательных, и интересных, и красивых — непочатый уголок: церковное крымоведение (1837—1920), 2020 — С. 101
  4. ↑ Святитель Иннокентий Одесский | Последние Одесские новости. Главные новости Одессы и Одесской области за сегодня. Новости Одессы онлайн. Главные Одесские новости дня и последние события в Одессе за сегодня на «Взгляд из Одессы» (ru-RU) . Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 26 лютого 2021.
  5. ↑ Храм Иннокентия Херсонского. Kherson Guide (ru-RU) . Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 26 лютого 2021.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інокентій_Херсонський&oldid=38683862