Відкрити головне меню

Карпенко-Криниця Петро
Karpenko-krinicya-petro.jpg
Ім'я при народженні Петро Горбань
Народився 22 грудня 1917(1917-12-22)
село Бакланова Муравійка нині Куликівського району Чернігівщини
Помер 5 січня 2003(2003-01-05) (85 років)
Поховання Цвинтар святого Андрія
Діяльність письменник

Петро Карпенко-Криниця (справжнє ім'я Петро Горбань, народився 22 грудня 1917(19171222) в селі Бакланова Муравійка нині Куликівського району Чернігівщини – 5 січня 2003) — український поет, журналіст.

З біографіїРедагувати

На базі середньої освіти закінчив річні курси вчителів історії і працював учителем.

Закінчив заочно історичний факультет учительського інституту в Києві й згодом (стаціонарно) — мовно-літературний факультет цього ж закладу, продовжуючи навчатися в Київському педагогічному інституті ім. М. Горького.

За рік перед Другою світовою війною був директором школи.

Почав друкуватися з 1938 р..

Під час війни в окупованій німецьким нацизмом Україні брав участь у національно-визвольному підпіллі. Працював кореспондентом газети «Українське Полісся», що виходила в Чернігові. Навесні 1942 року видав у Чернігові першу збірку — «Гримлять дороги».

Після розгрому чернігівського націоналістичного підпілля Карпенко перебрався на Київщину, де працював редактором газети «Іванківські вісті» (1942 – 1943).

Був заарештований нацистами і висланий до Німеччини (1943). кінець війни зустрів остарбайтером. Після капітуляції Німеччини перебував у таборах для переміщених осіб. Працював у газеті «Українська трибуна» (Мюнхен), редагував журнал «Авангард».

В 1950 емігрував до США, працював робітником на фабриках і заводах у Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, Брукліні, Каліфорнії.

В 1962 здобув ступінь бакалавра бібліотекознавства в Оттавському університеті, навчався в Американському російському інституті славістики (1963 – 1965). Був серед засновників Організації українських письменників у вигнанні «Слово» (1954).

Здобув науковий ступінь із бібліотекознавства в Оттавському університеті (Канада), але не працював за цим фахом.

Після спроби самогубства 1965 року Карпенко потрапив на лікування до психіатричної лікарні Нана Веллі (Каліфорнія), де й перебував до самої смерті, забутий нечисленними друзями та колегами. Помер 5 січня 2003. Похований на українському цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США).

Творчий доробокРедагувати

Автор книжок «Гримлять дороги» (1942), «Полум'яна земля» (1947), «Підняті вітрила» (1950).

Автор збірок віршів «Солдати мого легіону» (1951), «Поеми» (1954), «Повернення друга» (1958), «Індіянські баляди» (1968).

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Маркусь В. Карпенко-Криниця Петро // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 344.
  • Юриняк А. «Індіянські баляди» П. Карпенка-Криниці // Критичним пером. — Лос-Анджелес, 1974. -С. 151–157.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.