Карл Фішер Страсс (англ. Karl Fischer Struss; 30 листопада 1886, Нью-Йорк — 15 грудня 1981, Санта-Моніка) — піонер тривимірної графіки, один з інноваторів стереокінематографу, успішний популяризатор кольорового фотомистецтва, який працював в області пікторіалізму. Перший в історії володар премії «Оскар» за найкращу операторську роботу (Схід: Пісня двох людей), двічі призер Каннського кінофестивалю[3].

Карл Страсс
Karl Struss
Karl Struss 1912.jpg
Народився 30 листопада 1886(1886-11-30)
Нью-Йорк, США
Помер 15 грудня 1981(1981-12-15) (95 років)
Санта-Моніка, Каліфорнія, США
·серцево-судинні захворювання
Поховання Вудлон
Громадянство США США
Діяльність оператор
Alma mater Колумбійський університет і Тічерс-Коледжd
Знання мов англійська[1][2]
Роки активності з 1910
Жанр кольорова фотографія, Піктореалізм і 3D-кіно
Батько Генрі Страсс-молодший
Мати Марія Страсс
У шлюбі з Етель Волл (1898—1983)
Діти Барбара (1922—1981)
Нагороди премія «Оскар» (1929)
IMDb ID 0835365

На ранньому етапі своєї кар'єри був відомий в Америці як блискучий фотограф, тісно спілкувався з Альфредом Стігліцем і Кларенсом Х. Вайтом[4]. Винахідник так званих мягкофокусних одноелементних «лінз Страсса», власник кількох фотостудій по всій країні[3][4]. З 1920 року увійшов в сферу кіно, за свою півстолітню кар'єру зняв понад 140 стрічок, працював з провідними голлівудськими режисерами, серед яких і близький друг Страсса Сесіль Б. Демілль.

Найвідоміші роботи Страсса — «Бен-Гур: історія Христа» Фреда Нібло, «Схід: Пісня двох людей» Ф. В. Мурнау, «Доктор Джекілл і містер Хайд» Рубена Мамуляна, «Великий диктатор» і «Вогні рампи» Чарлі Чапліна, «Муха» Курта Ньюманна. У 1970 році оголосив про відхід на пенсію, помер через 11 років у 95-річному віці.

БіографіяРедагувати

Народився 30 листопада 1886 року в Нью-Йорку, в сім'ї виробника тканини Генрі Страсса-молодшого і його дружини Марії, німкені за походженням[3]. Карл був молодшим і самим допитливим з шести дітей. У 1896 році вперше долучився до фотомистецтва, побачивши, як на свою нову камеру Pony Premo робить знімки його брат Вільям[4].

Середню освіту отримав в школі ДеВітт Клінтон на Манхеттені. У 1903 році ледь не помер від пневмонії, після чого все життя залишався прихильником здорового способу життя. Оговтавшись від хвороби, влаштувався на роботу в сімейну фірму Seybel & Struss, яка належала його батькові[4].

 
Фотографія Бруклінського мосту, зроблене Карлом Страссом в 1912 році

У 1910 році почав професійно фотографувати, познайомився з Альфредом Стігліцем, який високо оцінював його перші праці. Саме завдяки Стігліцу фотографії Страсса були презентовані в нью-йоркській галереї Олбрайт[3][4]. Приступив до навчання на нічних курсах Колумбійського університету, де його вчителем був видатний пікторіаліст Кларенс Х. Вайт.

У 1913 році фотографії Страсса активно друкували не тільки журнали, що спеціалізуються на фотомистецтві, але й інші видання, наприклад, New York Evening Post. У жовтні того ж року заснував журнал Platinum Print. Довгий час працював на Бермудах. У 1914 році запатентував мягкофокусні одноелементні лінзи, які сильно знадобилися Страссу під час здійснення портретних фотографій[4].

 
Демілль в своєму офісі. Фотографія Карла Страсса. 1919 рік

З початком Першої світової війни був призваний на фронт, попередньо пройшовши базову підготовку в таборі Вейл, штат Нью-Джерсі. Після того був відправлений на військову базу Ленглі-Філд, звідки вийшов вже сержантом. Недовгий час навчався авіаційного справі у Корнельському університеті. Німецькі корені Страсса негайно дали про себе знати — були допитані його друзі та викладачі, підняті його попередні заяви про симпатії до Німеччини. У грудні 1917 року начальник штабу сухопутних військ США, військовий міністр Тескер Г. Блісс розжалував Страсса до звання «рядовий» і відправив нести службу у форті Левенворт, де той став офіційним фотографом[4].

 
Фотографія Карла Страсса. 1919 рік

У нью-йоркських фотокругах став персоною нон грата. У лютому 1919 року був випущений з форту Левенворт. Так як в форті Страсс захопився кіно, подивившись десятки картин, він відправився в Лос-Анджелес, де почав нове життя[4]. Там познайомився з асистентом режисера Хорвіцем, який, подивившись фотороботи Страсса, вирішив представити його іменитому постановнику і продюсеру Сесілю Б. Деміллю. У березні приступив до роботи в кінокомпанії Lasky Studios під початком Демілля[5].

Спочатку був асистентом оператора (в основному, Елвіна Віскоффа), потім фотографом на знімальних майданчиках і до середини 1920-х років, нарешті, став повноцінним оператором-постановником. У 1924 році був викликаний на кіностудії MGM самим Ірвінгом Тальбергом для зйомок епічного блокбастера «Бен-Гур: історія Христа». За словами Страсса, він зняв близько половини всього матеріалу, після чого був замінений кількома іншими операторами[5].

Після «Бен-Гура» зійшовся з Чарльзом Рошером, з яким поставив кілька стрічок, у тому числі класичний «Схід: Пісня двох людей»[5]. Ця операторська робота принесла і Страссу, і Рошеру першу в історії премію «Оскар». В кінці десятиліття вступив до лав Американського товариства операторів[3].

Був постійним оператором Мері Пікфорд, з її участю зняв практично всі фільми. Працював з Чарлі Чапліном і Рубеном Мамуляном (постановка «Доктора Джекілла і містера Хайда» знову була відзначена номінацією на «Оскар»)[5].

В останні роки знімав рекламні ролики і телесеріали, зокрема, вестерн «Мій друг Флікка»[6]. За свої рекламні відео був двічі удостоєний спеціального призу Каннського кінофестивалю. Його заключною роботою в кіно став фільм жахів «Люди-алігатори».

У 1970 році оголосив про закінчення кар'єри, вийшов на пенсію, займався вихованням онуків. Як данина пошани Страссу в 1976 році техаським музеєм Амона Картера була проведена ретроспектива його робіт, яку відвідав він сам[6].

Смерть доньки у червні 1981 року підкосила Страсса, серце почало здавати. Він помер 15 (за іншими даними 16[7]) грудня 1981 року в госпіталі святого Джона в Санта-Моніці, штат Каліфорнія[8]. Похований на нью-йоркському цвинтарі Вудлон.

Приватне життяРедагувати

В лютому 1920 року в товаристві колег пікторіалістів зустрів фотографа Етель Волл (1898-1983), з якої майже рік по-тому одружився. У пари народилася дочка Барбара (1922—1981)[5].

До самої смерті суворо підтримував здоровий спосіб життя, захоплювався гольфом і тенісом. Від останнього хобі відсторонився тільки у 88 років, коли вже часто відмовляли щиколотки[4].

ПриміткиРедагувати

  1. https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/50684259
  2. Czech National Authority Database
  3. а б в г д Karl Struss [Архівовано 3 січня 2015 у Wayback Machine.]. Cinematographers
  4. а б в г д е ж и к Джон Бейлі. Karl Struss, A Tripod in Two Worlds: Part One—New York [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.]. American Society of Cinematographers (14 грудня 2009).
  5. а б в г д Джон Бейлі. Karl Struss, A Tripod in Two Worlds: Part Two—Early Hollywood Years [Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine.]. American Society of Cinematographers (17 грудня 2009)
  6. а б Джон Бейлі. Karl Struss, A Tripod in Two Worlds: Part Three—Paramount to 3-D [Архівовано 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. American Society of Cinematographers (21 грудня 2009).
  7. STRUSS, Karl [Архівовано 1 серпня 2014 у Wayback Machine.]. Filmreference
  8. Karl Struss, 95, Cinematographer [Архівовано 24 травня 2015 у Wayback Machine.]. The New York Times (19 грудня 1981).

ПосиланняРедагувати