Карл Аріо
Карл Аріо (або Кароль Аріо[1][2][3], 1896, м. Кам'янка-Бузька, нині Львівська область — 1959, Західна Німеччина) — австрійський та український військовий діяч, поручник, начальник штабу 14-ї бригади УГА.
| Карл Аріо Кароль Аріо | |
|---|---|
 Поручник | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
1896 м. Кам'янка-Бузька, нині Львівська область |
| Смерть |
27 вересня 1959 Західна Німеччина |
| Громадянство |
 ЗУНР |
| Військова служба | |
| Приналежність |
ЗУНР |
| Рід військ |
 УГА |
| Війни / битви | Українсько-польська війна |
| Командування | |
| начальник штабу 14-ї бригади УГА | |
Життєпис ред.
Народився в місті Кам'янка Струмилова (нині Кам'янка-Бузька, Львівська область). До Першої світової війни проживав у Перемишлі та навчався в місцевій українській гімназії.
Служив у званні лейтенанта у 19-му піхотному полку ландверу Австро-угорської армії.
Приєднався до УГА наприкінці 1918 року. Учасник встановлення української влади в Перемишлі. 17 січня 1919 року потрапив до польського полону, перебував у таборі Домб'є, але зумів утекти. У першій половині 1919 року служив у корпусі Січових стрільців Армії УНР.
12 червня 1919 року призначений начальником штабу 14-ї бригади УГА.[4]
У травні 1920 року знову потрапив у польський полон — у Львові, у таборі на Ялівці, а згодом у червні 1920-го в таборі в Тухолі, на Помор'ю.[5] 17 липня 1920 року утік з табору. У 1921 році у військовому таборі УГА в місті Йозефів, Чехословаччина, де був членом оргкомітету з проведення Франкового свята.
Після війни був активістом німецької підпільної організації в Нижній Сілезії. Здобував теологічну освіту у Відні, Базелі і Марбургу. З 1924 року працював у журналістиці, у 1926 році — у газеті «Nazio», яка була об'єднаним виданням для національних меншин Польщі: німців, українців, євреїв і білорусів. З 1928 року на посаді завідувача відділу політики газети «Kattowitzer Zeitung» — друкованого органу Німецької партії, легальної політичної партії німецького населення польської Сілезії. У 1930-их — кореспондент кількох німецьких видань у Варшаві, член Клубу закордонних журналістів польського Сейму.
У 1942—1943 роках працював на посаді керівника українського представництва інформагентства Німецька Пресова Служба, головний редактор газети «Українська кореспонденція», яку видавали в місті Рівне, тодішній столиці Райхскомісаріату «Україна». Письменник Улас Самчук, який був у той час його підлеглим, згадував, що Аріо використовував свої зв'язки серед окупаційної адміністрації, щоби звільнити кількох українців із нацистських тюрем.[6]
Після Другої світової війни на журналістській роботі у столиці ФРН Бонні. У 1950-х працював чиновником Міністерства ФРН із питань преси, контролював діяльність журналістів із країн Східного Блоку в Західній Німеччині.
Помер 27 серпня 1959 року.
Публікації ред.
- Карл Аріо. «Нарис історії XIV бригади» (1930)
- Карл Аріо. «Боротьба за існування православної церкви в Польщі»[коли?]
Примітки ред.
- ↑ Звіт дирекциї ц. к. ґімназиї з рускою викладовою мовою в Перемишли за рік шкільний 1910/1911. — Перемишль, 1911. — С. 84.
- ↑ Звіт дирекциї ц. к. ґімназиї з рускою викладовою мовою в Перемишли за шкільний рік 1912/1913. — Перемишль, 1913. — С. 104.
- ↑ Звіт дирекциї ц. к. ґімназиї з рускою викладовою мовою в Перемишли за шкільний рік 1913/1914. — Перемишль, 1914. — С. 84.
- ↑ Отець Володимир Ванчицький. Український державний центр національно-патріотичного виховання, краєзнавства і туризму учнівської молоді (укр.). Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ Вішка, О.; Срібняк, І. (2016). Знахідка у варшавській бібліотеці: списoк пoлoнeних стaршин угa в тaбoрі тухоля (1920—1922) (PDF). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: 56—74.
- ↑ "Німці в українській армії були добрими політруками". Gazeta.ua (рос.). 20 лютого 2013. Процитовано 3 березня 2024.
Джерела ред.
- Стецишин О. Ландскнехти Галицької армії. — Львів : Часопис, 2012. — ISBN 978-966-2720-02-0.