Карло Карафа

Карло Карафа (італ. Carlo Carafa; 29 березня 1517, Неаполь — 4 березня 1561, Рим) — італійський кондотьєр і кардинал-непот з роду Карафа, племінник і улюбленець папи римського Павла IV. Служив в габсбурзько-іспанських військах. Був губернатором кількох міст, легатом і главою папської канцелярії. У зовнішній політиці дотримувався антиіспанських поглядів.

Карло Карафа
Народився	8 квітня 1517 Неаполь, Неаполітанське королівство
Помер	14 березня 1561 (43 роки) Рим, Папська держава ·ligature strangulationd
Діяльність	католицький священник, дипломат, католицький диякон, католицький єпископ
Знання мов	італійська
Титул	граф
Посада	кардинал
Конфесія	католицька церква
Рід	House of Carafad
Брати, сестри	Antonio Carafad
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Карло народився в аристократичній родині. Його батьком був Джованні Альфонсо Карафа, граф Монторіо, брат Антоніо згодом стає кардиналом, інший брат, Джованні — герцогом Паліано. Дядько Джованні Петро Карафа був обраний папою Римським під іменем Павла IV.

У дитинстві і юності Карло виховувався при дворі кардинала Помпео Колона, а потім герцога де Кастро, П'єрлуїджі Фарнезе. Коли юнакові виповнилося 15 років, він вибирає для себе кар'єру військового. У цьому віці папа Римський Павло III присвячує його в лицарі Мальтійського ордена і обіцяє передати йому пріорат в Неаполі. Відмова імператора Карла V затвердити Карло Карафу на цій посаді стала однією з причин, що змусили Карло займати згодом послідовну антиіспанську позицію в політиці.

Проте, спочатку Карло Карафа служить в габсбурзько-іспанських військах — під керівництвом Альфонсо д'Авалос в Ломбардії і П'ємонті, і потім в армії відомого полководця Оттавіо Фарнезе, герцога Пармського, у Фландрії і в Німеччині. Пізніше він переходить на французьку службу.

Карло Карафа був типовим для XVI століття кондотьєром, професійним офіцером-найманцем — марнославним і не без зайвих докорів сумління, відданим лише дотриманню власних інтересів і інтересів свого роду. Він неодноразово порушував цю присягу і переходив на бік противника. 1545 року він був звинувачений в Неаполі в грабежах і вбивстві, пізніше йому було пред'явлено звинувачення у вбивстві поранених іспанських солдатів у госпіталі.

Після того, як його дядько Джанп'єтро Карафа обирається папою Римським, Карло Карафа в 1555 році стає кардиналом. Папа, який знав про минулі злочини свого племінника, при введенні його в кардинальське звання відпустив йому всі попередні гріхи. При цьому були названі «святотатство», «вбивство», «крадіжка» і «грабіж». Пізніше, в новому званні, Карло Карафа стає на чолі різних відомств Папської держави. Він був губернатором кількох міст, легатом і главою папської канцелярії.

Як і Павло IV, у зовнішній політиці Карло Карафа дотримувався антиіспанських поглядів, і всіляко підтримував його дії на створення союзу з Францією. Він постійно підтримував своїх родичів в їх прагненнях закріпитися при Папському дворі на високих посадах (що, втім в ті часи було звичайним явищем). Двічі Карло Карафа виконував функції папського посла до двору французького короля Генріха II. Його завданням при цьому було створення союзу між Францією, Папською державою і герцогством Феррара. У разі його укладення рід Карафа отримував в своє володіння місто Сієну. Франція повинна була отримати Неаполітанське королівство, а римський папа — Міланське герцогство. В результаті в 1556 році почалася війна між франко-папською коаліцією з одного боку, і Іспанією з її союзниками — з іншого. Попри французьку допомогу, папська армія зазнала від іспанських і імперських військ поразки, частина території Папської держави була зайнята іспанцями.

У 1557 році Карло Карафа вирушає до Мадрида, до двору іспанського короля Філіпа II із завданням вести переговори про укладення миру.

Попри те, що місія в Мадрид виявилася малорезультативною, Павло IV передав в руки племінника ще більше політичних повноважень так, що той стає фактично керівником держави. На відміну від папи, який вів аскетичний спосіб життя, Карло Карафа захоплювався полюванням, азартними іграми і таке інше, вів розгульний спосіб життя. Водночас брат його, Джованні, став учасником гучного скандалу, убивши з ревнощів свою дружину. Противники братів донесли про все це Павлу IV, який в результаті усунув в 1559 році Карло Карафу від влади і відправив на заслання.

Після смерті Павла IV Карло отримав знову звання кардинала і в 1559 році взяв участь в конклаві кардиналів, на якому очолив одну з впливових партій. Після обрання новим папою Пія IV були знову розглянуті вчинені Карло Карафою при владі його дядька злочини. 1560 року він був схоплений і, разом зі своїм братом Джованні і деякими іншими родичами відправлений до в'язниці. Під прямим контролем Пія IV був проведений судовий процес, на якому Карло був звинувачений в цілій низці злочинів, в тому числі у вбивствах, содомії та єресі, при цьому були підняті акти, які свідчили проти нього ще під час служби в солдатах (коли він нібито під час проходження якоїсь релігійної процесії дозволив собі єретичні вислови). Карло Карафа в результаті був засуджений до смерті і задушений катом в замку св. Ангела в Римі. Через деякий час справу Карло Карафи було переглянуто, і він був посмертно реабілітований.

Похований він, як і його дядько, папа Павло IV, в капелі Карафа церкви Санта-Марія-сопра-Мінерва в Римі.

Посилання

• Карло Карафа(англ.)