Відкрити головне меню

Кандиба Іван Олексійович

український дисидент, співзасновник Української Гельсінської групи
(Перенаправлено з Кандиба Іван)

Іва́н Олексі́йович Кандиба (7 червня 1930 р. в селі Стульно, нині Польща — 8 листопада 2002) — український правозахисник. Співзасновник Української Гельсінської групи (УГГ).

Іван Кандиба
Кандиба Іван Олексійович.jpg
Ім'я при народженні Іван Олексійович Кандиба
Народився 7 червня 1930(1930-06-07)
Стульно, Володавський повіт, Люблінське воєводство, Польська Республіка
Помер 8 листопада 2002(2002-11-08) (72 роки)
Львів, Україна
Поховання
Громадянство УРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність правозахисник, політик
Alma mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Партія Всеукраїнське об'єднання «Державна самостійність України»
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня

Надгробок Івана Кандиби на полі почесних поховань Личаківського цвинтару у Львові

З життєписуРедагувати

Народився 7 червня 1930 р. в селі Стульно на Холмщині (нині Польща), в селянській родині. 1945 р. родина Кандиб була насильно переселена до УРСР. 1953 р. закінчив юридичний факультет Львівського університету. До 1961 р. працював у м.Глиняни Львівської області нотаріусом, народним суддею, адвокатом.

Антирадянська діяльністьРедагувати

1960 р. познайомився з Левком Лук'яненком. Підтримав ідею створення нелегальної марксистської партії Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), що виступала за вихід України зі складу СРСР. Того ж року розгорнув активну діяльність — розповсюджував газету «Наше слово», що видавалася за кордоном, знайомив різних людей з програмою УРСС, брав участь в обговоренні програми партії.

1961 р. 7 членів УРСС (серед них й Кандиба) були заарештовані. Іван Кандиба був засуджений до 15 р. таборів суворого режиму. Карався в Мордовії і Пермській обл., а також у в'язниці м. Владимир. 1969 р. разом із Левком Лук'яненком та М. Горинем передав за кордон «Звернення до Комісії прав людини при ООН» про геноцид політв'язнів.

Звільнився в січні 1976 р. У Львові, де жив його старий батько, Іванові Кандибі відмовили в прописці. Відтак він оселився в м. Пустомити, де мешкав у 1976—1981 роках[2]. Працював у майстерні з полагодження електроприладів та кочегаром.

Член-засновник Української гельсінкської групи. Активний учасник УГГ — постійно листувався з політв'язнями, зустрічався з членами Московської гельсінкської групи. Постійно перебував під адміністративним наглядом (мав бути вдома з восьмої вечора). За виступ із покаянням у пресі та на телебачення пропонувалися прописка у Львові та робота за фахом. Викликався до КДБ.

1981 р. Іван Кандиба був заарештований. Йому інкримінували співавторство і розповсюдження антирадянських матеріалів (зокрема документів УГГ). Того ж року був засуджений до 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

За відмову від роботи і перехід на статус політв'язня 1988 року Іван Кандиба запроторений до ШІЗО (штрафний ізолятор), де його тримали 65 діб.

5 вересня 1988 Іван Кандиба помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР. Проте, звільнений із в'язниці лише 9 вересня, після оголошення голодування на знак протесту і вимоги президента США Р. Рейгана звільнити політв'язня.

Діяльність за часів незалежностіРедагувати

1990 р. брав участь у створенні Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ). Перший голова партії. Засновник, а потім редактор партійної газети «Нескорена нація».

З 1992 — член Організації Українських націоналістів (ОУН). Відразу був кооптований до комітету з легалізації та відродження ОУН в Україні (ОУНвУ). На II конференції «легальної» ОУН в 1993 обраний заступником Голови Головного проводу ОУНвУ, а 1996 — Голова Головного проводу ОУНвУ.

З 2001 р. — Почесний голова ОУНвУ.

Помер 8 листопада 2002. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові, поле № 67.[3]

Державні нагородиРедагувати

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[4] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

Електронні джерелаРедагувати