Каміль Демулен

французький політик

Люсі Семпліс Каміль Бенуа Демулен (фр. Lucie-Simplice-Camille-Benoist Desmoulins; 2 березня 1760(17600302), Монпельє — 5 квітня 1794, Париж) — французький революціонер, діяч Французької революції. Депутат Конвенту, боровся проти жирондистів. Прихильник Дантона.

Каміль Демулен
Camille Desmoulins
Rouillard - Camille Desmoulins.jpg
Народився 2 березня 1760(1760-03-02)
Монпельє
Помер 5 квітня 1794(1794-04-05) (34 роки)
Париж
·Гільйотинований
Поховання Errancis Cemeteryd і Катакомби Парижа
Громадянство
(підданство)
Royal Standard of the King of France.svg Франція
Діяльність Депутат конвенту
Відомий завдяки Революціонер
Alma mater Ліцей Людовика Великого
Знання мов французька[1]
Посада депутат Національної асамблеї Франції
Партія Кордельєри
У шлюбі з Lucile Duplessisd
Автограф CamilleDesmoulinsSignature.jpg
Нагороди

БіографіяРедагувати

Освіту отримав у паризькому ліцеї Людовика Великого, де був товаришем Максиміліана Робесп'єра та проникнув повагою до античного республіканського духу. В 1785 році став адвокатом при парламенті. Не дивлячись на явне затинання, був прекрасним оратором.

12 липня 1789 року, коли вістка про відставку Неккера викликала хвилювання в Парижі, Демулен звернувся в Пале-Роялі до натовпу, закликаючи його до зброї; він перший прикріпив до свого капелюха зелену стрічку (колір надії). Цей заклик дав перший поштовх до знищення Бастилії. У трактаті «Ля Франс лібр» ( La France libre), виданому в середині липня та поміченому «першим роком свободи», Демулен вимагав проголошення республіки. З осені 1789 до серпня 1791 року Демулен видавав збірку запальних памфлетів під заголовком «Революції Франції та Брабанта» (Les Révolutions de France et de Brabant).

29 грудня 1790 р. одружився з Люсіль Ларідон-Дюплессі; свідками реєстрації шлюбу були: Робесп'єр, Петіон, Бріссо і Луї-Себастьян Мерсьє.

Став засновником клубу кордельєрів, Демулен особисто керував передмістями та зайняв посаду секретаря при міністрі юстиції Дантоне. У званні депутата від міста Парижа, Демулен належав у конвенті до партії Гори, але не грав впливової ролі внаслідок надмірної довірливості та нестійкості, з якою він почергово слідував за усіма вождями революції, від Мірабо і до Робесп'єра. У процесі Людовика XVI стояв за страту короля; в памфлеті «Уривок з історії Революції» (Fragment de l’histoire de la Révolution) наклепом сприяв загибелі жирондистів; але під час боротьби Комітета суспільного спасіння проти ебертистів Демулен став видавати журнал «Льо вьє кордельє» ( Le Vieux Cordelier, грудень 1793), де почав закликати до милосердя; тоді Робесп'єр перестав підтримувати його. Демулен був засуджений революційним трибуналом та страчений разом з Дантоном.

Свідчить кат Шарль Анрі Сансон: Коли Демулен взійшов на ешафот, то зупинився переді мною і спитав, чи хочу зробити йому останню послугу: я не мав часу відповісти йому, але по моєму обличчю він зрозумів, що може на мене розраховувати; він просив мене взяти у нього медальйон та віднести його матері дружини, господині Дюплесі. Він плакав, промовляючи ці слова, і я відчував, що і у мене навертаються сльози. В цей час піднімали ніж, який вразив Франсуа Шабо; Демулен подивився на окривавлене лезо та сказав впівголоса: «Моя нагорода, моя нагорода». Подивившись на небо, він дав відвести себе на лаву, голосно викрикнув: «Люсіль!», і ніж впав.

Його дружину, Люсіль Демулен, гільйотинували через тиждень — 13 квітня 1794.

Демулен також був масоном[2], та входив у велику масонську ложу «Дев'ять Сестер»[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Dictionnaire de la franc-maçonnerie / Daniel Ligou, ed. — Paris : Presses Universitaires de France, 1987.
  3. Amiable L. Une loge maçonnique d’avant 1789, la loge des Neuf Sœurs. — Paris : Les Editions Maçonnique de France, 1989.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати