Камілло Гольджі (італ. Camillo Golgi; 7 липня 1843, Кортено — 21 січня 1926, Павія) — італійський гістолог, патолог, науковець, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1906 року разом із Сантьяго Рамон-і-Кахалем «у знак визнання їхніх праць про структуру нервової системи».

Камілло Гольджі
Народився 7 липня 1843(1843-07-07)
Кортено, Австрійська імперія
Помер 21 січня 1926(1926-01-21) (82 роки)
Павія, Королівство Італія
Поховання monumental cemetery of Paviad
Країна  Королівство Італія
Національність італієць
Діяльність біолог, гістолог
Галузь малярія, медицина[1], гістологія[1], анатомія[1], патологія[1] і наука[1]
Alma mater Ugo Foscolo - Paviad[2] і Павійський університет (1865)[2]
Науковий ступінь доктор медицини (1868)
Вчителі Чезаре Ломброзо
Відомі учні Casimiro Mondinod
Знання мов італійська[3][1]
Заклад Сієнський університет[2] і Павійський університет[2]
Членство Леопольдина, Геттінгенська академія наук, Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук, Шведська королівська академія наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Нідерландська королівська академія наук, Національна академія наук Італіїd, Паризька медична академія, Бельгійська королівська академія медициниd і Туринська академія наук[4]
Посада сенатор Королівства Італіяd і ректор[1]
У шлюбі з Lina Alettid
Нагороди Нобелівська премія з фізіології або медицини (1906)
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря

Біографія ред.

Камілло Гольджі народився в селі Кортено (зараз Кортено-Гольджі) поряд з містом Брешіа. Його батько був лікарем, що й визначило подальшу долю майбутнього нобелівського лауреата.

Медичну освіту Гольджі отримав в університеті Павії. Серед його викладачів були такі видатні медики XIX століття, як Паоло Мантегазза і Джуліо Біззоцеро (сам Гольджі пізніше заявляв, що Біззоцеро дуже сильно вплинув на нього і його наукові дослідження). Після закінчення університету в 1865 р. Гольджі продовжив роботу в місцевому госпіталі святого Матвія. У цей час він в основному займався неврологією, в тому числі розладами психіки та вивченням мозку.

У 1872 р. Гольджі був запрошений на посаду головного лікаря в госпіталь хронічних хвороб у Абб'ятеграссо, і, як вважається, саме тут, на самоті, перетворивши маленьку кухню в лабораторію, він почав вивчення нервової системи людини.

Деякий час Гольджі обіймав посаду професора гістології в університеті Павії, потім короткий час перебував в Сієні, але знову повернувся в Павію, де в 1881 у отримав кафедру загальної патології, успадкувавши її від свого вчителя, Джуліо Біззоцеро. Гольджі надовго влаштувався в Павії і одружився з племінницею Біззоцеро, Ліною Алетто.

Ще під час роботи в госпіталі святого Матвія Гольджі виявляв інтерес до вивчення малярії. Йому вдалося визначити три окремі види малярійних паразитів і три відповідно три види самої малярії, які проявлялись різними формами гарячки. Після тривалого вивчення, в 1890 році Гольджі описав найхарактерніші фази розвитку малярійного плазмодія.

Гольджі був відомим викладачем, чия лабораторія була завжди відкрита охочим займатися наукою. Його учнем був Аделькі Негрі. Гольджі ніколи не займався практичною медициною, але очолював відділення загальної патології в госпіталі святого Матвія, де проходили практику молоді лікарі. Він також заснував і очолив Інститут серотерапії і вакцинації провінції Павія. Гольджі довгий час був ректором університету Павії і обирався сенатором Італійського королівства. У 1905 у він став іноземним членом-кореспондентом Російської академії наук. Був членом Геттінгенської академії наук.

До початку Першої світової війни Гольджі виповнилося 70 років, але він взяв на себе керівництво військовим госпіталем у Павії, на базі якого створив невропатологічній і механотерапевтичний центр для вивчення і лікування периферійної нервової системи та реабілітації поранених.

Але найбільшою роботою Гольджі став революційний метод фарбування окремих нервів і клітин, названий «чорною реакцією». У методі використовувався слабкий розчин нітрату срібла, за допомогою якого вдавалося простежити процес поділу клітини. Гольджі вважав свої заслуги більш ніж скромними, хоча насправді метод став справжнім відкриттям. Протягом усього життя він продовжував роботу над процесом, змінюючи й удосконалюючи технологію.

Вище визнання прийшло до Гольджі в 1906 р., коли він був нагороджений Нобелівською премією за вивчення нервової системи, розділивши її з Сантьяго Рамон-і-Кахалем. У музеї університету Павії є зал, присвячений Гольджі, де представлено понад вісім десятків дипломів, грамот та інших нагород, отриманих вченим.

У шлюбі з Ліною Алетті Гольджі не мав власних дітей, і подружжя удочерила племінницю Гольджі. 21 січня 1926 р. Гольджі помер у Павії, де прожив все життя.

Об'єкти, названі на честь вченого ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж Czech National Authority Database
  2. а б в г Cimino G. Dizionario Biografico degli Italiani — 2001. — Vol. 57.
  3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. www.accademiadellescienze.it

Посилання ред.