Вікіпедія

Йосиф Бучинський

український греко-католицький священник, жертва радянських репресій, слуга Божий
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бучинський.

Йосиф Бучинський (ім'я також Йосип або Осип; 5 вересня 1891, Застав'є — 26 червня 1941, Львів) — український греко-католицький священник, жертва радянських репресій. Слуга Божий.

Слуга Божий
о. Йосиф Бучинський
Бучинський Йосиф Миколайович
Народився5 вересня 1891(1891-09-05)
Застав'є, Тернопільський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер26 червня 1941(1941-06-26) (49 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
·розстріл
Країна Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
 Польська Республіка
Національністьукраїнець
Місце проживанняс. Мишковичі
Діяльністьсвященник
Alma materЛьвівська духовна семінарія
Посадапарох с. Мишковичі
Термін1938 —1940
Попереднико. Микола Зубаль
Наступнико. Мирон Дам'ян Стрийський
КонфесіяУкраїнська греко-католицька церква
РідБучинські
БатькоМикола
МатиМарія
У шлюбі зІванна-Стефанія Могильницька
ДітиЛюбов-Ірина, Степан-Осип, Юрій, Марія, Богдан, Христина

Життєпис

ред.

Йосиф Бучинський народився 5 вересня 1891 року в селі Застав'є Тернопільського повіту (нині Тернопільський район Тернопільської області) в сім'ї Миколи Бучинського і його дружини Марії з дому Рудницька. Навчався у народній школі в рідному селі і Тернопільській українській гімназії[1] (іспит зрілості склав 16 червня 1912[2]). Восени 1912 року вступив до Львівської духовної семінарії і розпочав навчання на Богословському факультеті Львівського університету. Під час війни один рік вчився в Оломоуці (1914–1915)[3] і, повернувшись до Львова, в 1916 році докінчив богословські студії в університеті. Одружився з Іванною-Стефанією Могильницькою. Виховували восьмеро дітей[4].

1 квітня 1917 року у Львові отримав ієрейське рукоположення[2]. Першим місцем душпастирської праці була парафія в селі Гринів на Пустомитівщині, де з 17 квітня 1917 року до 10 лютого 1920 року він був сотрудником, а потім до 2 березня 1921 року — адміністратором. Потім працював у Вишнівчику Перемишлянського повіту (до 29 вересня 1930 року), коли був переведений до села Петриків[2], неподалік Тернополя. З 1938 року отець Йосиф Бучинський служив на парафії села Мишковичі[5], яка була останньою в його житті.

9 вересня 1940 року о. Йосип Бучинський був заарештований Тернопільським ОВ НКВС. Разом з ним були заарештовані сини Степан і Юрій та дочка Марія[6], а також двоюрідні брати дружини пароха. Всіх арештованих відвезли до Тернопільської тюрми, а після чотирьох днів — до «Бригідок» у Львові. Протягом усього часу перебування у тюрмі отець Йосиф ретельно виконував свої душпастирські обов'язки: сповідав в'язнів, навчав молитов і заповідей Божих, вселяв у них віру в Бога й заохочував мужньо прийняти мученицьку смерть. З початком німецько-радянської війни почалось масове винищення політичних в'язнів у тюрмах прифронтових областей. 26 червня 1941 року о. Йосиф Бучинський був розстріляний у львівських «Бригідках», а з ним зазнали смерті його син Степан і дочка Марія. Сину Юрію після евакуації частини в'язнів на Схід, вдалося втекти з Бердичівської тюрми, дістатися додому і виїхати спочатку до Німеччини, а потім до Канади[7].

Беатифікаційний процес

ред.

Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Йосифа Бучинського до лику блаженних[8].

Примітки

ред.
  1. ↑ У 1911/1912 навчальному році навчався в VІІІб класі української гімназії в Тернополі: VII Звіт дирекциї Ц. К. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1911/1912 [Архівовано 4 червня 2020 у Wayback Machine.]. — Тернопіль 1912. — С. 92.
  2. ↑ а б в ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 97: Особова справа священика Бучинського Йосифа, арк. 52 — Евіденційний листок.
  3. ↑ ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 97: Особова справа священика Бучинського Йосифа, арк. 3 — Табеля квалїфікацийна окінченого богослова.
  4. ↑ Головин Б. Ісповідники і мученики Української Церкви ХХ ст. — Отець Бучинський Йосип // Богословія… — С. 230.
  5. ↑ Bučyns'kyj Josyf // Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — С. 56. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  6. ↑ Бучинський Йосип Миколайович [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] // Реабілітовані історією… — С. 230.
  7. ↑ Бучинський Юрій Йосипович [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] // Реабілітовані історією… — С. 230.
  8. ↑ “Маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру”. risu.org.ua (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 4 червня 2020.

Джерела

ред.
  • Головин Б., Шаварин М. Бучинський Йосип Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 85. — ISBN 978-966-528-318-8.
  • Головин Б. Ісповідники і мученики Української Церкви ХХ ст. — Отець Бучинський Йосип // Богословія. — Том 55. — Рим: Українське богословське наукове товарство, 1983. — 183.
  • Бучинський Йосип Миколайович [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] // Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга п'ята / упор. О. Г. Бажан, Є. О. Гасай, П. З. Гуцал. — Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2018. — С. 230.
  • Священики ісповідники і мученики — Бучинський о. Йосиф // Богословія. — Том 47. — Рим: Українське богословське наукове товарство, 1991. — 229—233.
  • Лабінська-Снігур К. Вірні до кінця. Мученики й ісповідники віри ХХ століття. — Львів: Свічадо, 2017. — 176 с. — ISBN 978-966-938-021-0
  • Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йосиф_Бучинський&oldid=38183429