Вікіпедія

Йосиф Бучинський

український греко-католицький священник, жертва радянських репресій, слуга Божий
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бучинський.

Йосиф Бучинський (ім'я також Йосип або Осип; 5 вересня 1891, Застав'є — 26 червня 1941, Львів) — український греко-католицький священник, жертва радянських репресій. Слуга Божий.

Слуга Божий
о. Йосиф Бучинський
Бучинський Йосиф Миколайович
Народився 5 вересня 1891(1891-09-05)
Застав'є, Тернопільський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 26 червня 1941(1941-06-26) (49 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
·розстріл
Країна  Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
 Польська Республіка
Національність українець
Місце проживання с. Мишковичі
Діяльність священник
Alma mater Львівська духовна семінарія
Посада парох с. Мишковичі
Термін 1938 —1940
Попередник о. Микола Зубаль
Наступник о. Мирон Дам'ян Стрийський
Конфесія Українська греко-католицька церква
Рід Бучинські
Батько Микола
Мати Марія
У шлюбі з Іванна-Стефанія Могильницька
Діти Любов-Ірина, Степан-Осип, Юрій, Марія, Богдан, Христина

Життєпис ред.

Йосиф Бучинський народився 5 вересня 1891 року в селі Застав'є Тернопільського повіту (нині Тернопільський район Тернопільської області) в сім'ї Миколи Бучинського і його дружини Марії з дому Рудницька. Навчався у народній школі в рідному селі і Тернопільській українській гімназії[1] (іспит зрілості склав 16 червня 1912[2]). Восени 1912 року вступив до Львівської духовної семінарії і розпочав навчання на Богословському факультеті Львівського університету. Під час війни один рік вчився в Оломоуці (1914–1915)[3] і, повернувшись до Львова, в 1916 році докінчив богословські студії в університеті. Одружився з Іванною-Стефанією Могильницькою. Виховували восьмеро дітей[4].

1 квітня 1917 року у Львові отримав ієрейське рукоположення[2]. Першим місцем душпастирської праці була парафія в селі Гринів на Пустомитівщині, де з 17 квітня 1917 року до 10 лютого 1920 року він був сотрудником, а потім до 2 березня 1921 року — адміністратором. Потім працював у Вишнівчику Перемишлянського повіту (до 29 вересня 1930 року), коли був переведений до села Петриків[2], неподалік Тернополя. З 1938 року отець Йосиф Бучинський служив на парафії села Мишковичі[5], яка була останньою в його житті.

9 вересня 1940 року о. Йосип Бучинський був заарештований Тернопільським ОВ НКВС. Разом з ним були заарештовані сини Степан і Юрій та дочка Марія[6], а також двоюрідні брати дружини пароха. Всіх арештованих відвезли до Тернопільської тюрми, а після чотирьох днів — до «Бригідок» у Львові. Протягом усього часу перебування у тюрмі отець Йосиф ретельно виконував свої душпастирські обов'язки: сповідав в'язнів, навчав молитов і заповідей Божих, вселяв у них віру в Бога й заохочував мужньо прийняти мученицьку смерть. З початком німецько-радянської війни почалось масове винищення політичних в'язнів у тюрмах прифронтових областей. 26 червня 1941 року о. Йосиф Бучинський був розстріляний у львівських «Бригідках», а з ним зазнали смерті його син Степан і дочка Марія. Сину Юрію після евакуації частини в'язнів на Схід, вдалося втекти з Бердичівської тюрми, дістатися додому і виїхати спочатку до Німеччини, а потім до Канади[7].

Беатифікаційний процес ред.

Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Йосифа Бучинського до лику блаженних[8].

Примітки ред.

  1. ↑ У 1911/1912 навчальному році навчався в VІІІб класі української гімназії в Тернополі: VII Звіт дирекциї Ц. К. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1911/1912 [Архівовано 4 червня 2020 у Wayback Machine.]. — Тернопіль 1912. — С. 92.
  2. ↑ а б в ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 97: Особова справа священика Бучинського Йосифа, арк. 52 — Евіденційний листок.
  3. ↑ ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 97: Особова справа священика Бучинського Йосифа, арк. 3 — Табеля квалїфікацийна окінченого богослова.
  4. ↑ Головин Б. Ісповідники і мученики Української Церкви ХХ ст. — Отець Бучинський Йосип // Богословія… — С. 230.
  5. ↑ Bučyns'kyj Josyf // Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — С. 56. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  6. ↑ Бучинський Йосип Миколайович [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] // Реабілітовані історією… — С. 230.
  7. ↑ Бучинський Юрій Йосипович [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] // Реабілітовані історією… — С. 230.
  8. ↑ “Маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру”. risu.org.ua (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 4 червня 2020.

Джерела ред.

  • Головин Б., Шаварин М. Бучинський Йосип Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 85. — ISBN 978-966-528-318-8.
  • Головин Б. Ісповідники і мученики Української Церкви ХХ ст. — Отець Бучинський Йосип // Богословія. — Том 55. — Рим: Українське богословське наукове товарство, 1983. — 183.
  • Бучинський Йосип Миколайович [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] // Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга п'ята / упор. О. Г. Бажан, Є. О. Гасай, П. З. Гуцал. — Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2018. — С. 230.
  • Священики ісповідники і мученики — Бучинський о. Йосиф // Богословія. — Том 47. — Рим: Українське богословське наукове товарство, 1991. — 229—233.
  • Лабінська-Снігур К. Вірні до кінця. Мученики й ісповідники віри ХХ століття. — Львів: Свічадо, 2017. — 176 с. — ISBN 978-966-938-021-0
  • Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йосиф_Бучинський&oldid=38183429