Йоан Тінкторіс
Йоан Тінкто́ріс (лат. Johannes Tinctoris) (бл. 1435, поблизу Нівеля (нині - Бельгія) — 1511, ймовірно у Фландрії) — франко-фламандський теоретик музики і композитор. Розквіт наукової кар'єри пов'язаний з періодом життя Тінкторіса в Неаполі, де він написав усі музично-теоретичні трактати, що дійшли до нас.
| Йоан Тінкторіс | |
|---|---|
| фр. Jehan Le Teintenier нід. Jean de Vaerwere[1] | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 1435[2][3][…] |
| Місце народження | Брен-л'Алльо, Arrondissement of Nivellesd, Валлонський Брабант, Валлонія, Бельгія |
| Дата смерті | 1511[2][3] |
| Місце смерті | Нівель, Arrondissement of Nivellesd, Валлонський Брабант, Валлонія, Бельгія |
| Громадянство | Сімнадцять провінцій |
| Професії | композитор, музикознавець, теоретик музики, поет, письменник, математик |
| Освіта | Старий університет Орлеанаd |
| Вчителі | Ґійом Дюфаї |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Батьком Тінкторіса імовірно був Мартін ле Тентеньє (Martin Le Taintenier), суддя в містечку Braine-l'Alleud. У 1460 служив вікарієм в кафедральному соборі Камбре, де ймовірно брав уроки музики у Ґійома Дюфаї. У 1460—1462 роках — головний співочий собору в Орлеані. У 1462 вступив до Орлеанського університету, де вивчав цивільне і римське право, в 1463 став повіреним у справах німецького земляцтва (студентів). На початку 1470-х поступив на службу короля Фердинанда I (1423—1494) в Неаполі, де протягом 20 років виконував обов'язки капельмейстера, придворного юриста та викладача музичних дисциплін. У 1490 подав заявку на отримання титулу доктора права, якого по всій ймовірності був удостоєний. Під час роботи при дворі неаполітанського короля відвідував Феррару (1479), Рим (1492), подорожував по Європі з метою вербування нових півчих (1487). Біографічні відомості про останніх 20 років життя практично не збереглися. Після смерті короля Фердинанда (1494) Тінкторіс найвірогідніше повернувся на батьківщину, де і помер.
Наукова діяльність
ред.У своїх трактатах Тінкторіс торкнувся всіх основних проблеми музичної науки: контрапункту, вчення про лади, проблеми нотації і ритміки, естетику. Найвідоміші його праці «Книга про мистецтво контрапункту» (1477), «Книга про природу і властивості тонів» (1476), в якій відчувається сильний вплив теорії Маркетто Падуанського, і енциклопедичний «Визначник музичних термінів» (бл. 1475). Вінцем наукової діяльності Тінкторіса повинен був стати трактат «Про винаходження і застосування музики» у 5 книгах, який за обсягом перекривав все написане раніше. На жаль, від цієї праці залишились лише фрагменти[5].
Крім власне наукових вишукувань цінність представляють посилання (також у вигляді нотних прикладів) у трактатах на композиторів (найбільше Окегема і Бюнуа) і вчених музикантів, які свідчать про широку обізнаність Тінкторіса в сучасному йому музичному житті Європи. Завдяки Гафурі, на якого Тінкторіс мав прямий вплив, вчення Тінкторіса широко поширилося в Італії. Цитати з опублікованого в 1495 році "Визначника» зустрічаються в трактатах італійських і німецьких теоретиків аж до XVII століття.
Музична творчість
ред.Тінкторис — автор шести мес, кількох мотетів і багатоголосних шансонів (на французькі тексти).
Примітки
ред.- ↑ https://institut-iliade.com/la-polyphonie-du-monde-jean-francois-gautier-colloque-iliade/
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #120427338 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Про розмах праці можна судити за збереженим конспекту, див. у статті: Woodley R. The printing and scope of Tinctoris's fragmentary treatise De inventione et usu musice // Early Music History, vol.5(1985), pp.239-68.
Нотні видання
ред.- Johannis Tinctoris opera omnia, edidit W. Melin // Corpus mensurabilis musicae XVIII (American Institute of Musicology), 1976
Література
ред.- Melin W.E. The Music of Johannes Tinctoris (c. 1435—1511): a Comparative Study of Theory and Practice Ph.D. diss., Ohio State U., 1973.
- Gerritzen G. Untersuchungen zur Kontrapunktlehre des Johannes Tinctoris. Köln, 1974.
- Sachs K.-J. Der Contrapunctus im 14. und 15. Jahrhundert: Untersuchungen zum Terminus, zur Lehre und zu den Quellen. Wiesbaden, 1974.
- Palisca C.V. Humanism in Italian Renaissance Musical Thought. New Haven, CT, 1985.
- Page C. Reading and reminiscence: Tinctoris on the beauty of music // Journal of the American Musicological Society XLIX (1996), pp. 1–31.
- Palenik J. The early career of Johannes Tinctoris: An examination of the music theorists Northern education and development. PhD Diss., Duke University, 2008.
- Поспелова Р. Л. Трактаты о музыке Иоанна Тинкториса. Москва: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2009 (исследование и комментированный перевод на русский язык трактатов Тинкториса).
Посилання
ред.- Complexus effectuum musices [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]
- De inventione et usu musicae [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Diffinitorium musicae [Архівовано 2 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- Expositio manus [Архівовано 25 травня 2011 у Wayback Machine.]
- Liber de arte contrapuncti, Кн.1 [Архівовано 21 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Liber de arte contrapuncti, Кн.2 [Архівовано 28 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
- Liber de arte contrapuncti, Кн.3 [Архівовано 21 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Liber de natura et proprietate tonorum [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Liber imperfectionum notarum musicalium [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Proportionale musices [Архівовано 14 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Scriptum... super punctis musicalibus [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Tractatus alterationum [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Tractatus de notis et pausis [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Tractatus de regulari valore notarum [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]