Золотухін Віталій Іванович

український художник

Золотухін Віталій Іванович (нар. 23 жовтня 1929, Севастополь, Крим пом. 27 квітня 1986, Миколаїв, Україна) — український графік і живописець. Член Спілки художників України (1986).

Золотухін Віталій Іванович
Народження23 жовтня 1929(1929-10-23)
Севастополь, Крим
Смерть27 квітня 1986(1986-04-27) (56 років)
 Миколаїв, Україна
Національністьукраїнець
КраїнаСРСР СРСР
Жанрпортрет, пейзаж, натюрморт, діорама
НавчанняМиколаївський художній комбінат художнього фонду УРСР
Напрямокживопис, графіка

Життєпис

ред.

Народився 23 жовтня 1929 року в сім'ї робочої Миколаївського суднобудівного заводу імені А. Марті і військового моряка. Мати, чия вагітність не була помітною, була зачислена до здавальної команди корабля в Севастополь, де і народила першого сина[1]. Як передова працівниця заводу брала участь в першому всесоюзному з'їзді жінок у Москві. Пізніше переслідувана, разом з сином у 1936 році вимушена була переїхати до Дніпра, де народила другого сина, Анатолія Івановича Золотухіна. Тут же Віталій пішов в школу[2].

У 1941 році сім'я повернулася в Миколаїв. Батько пішов на фронт, а мати, вагітна третьою дитиною з двома синами залишилася в окупованому місті і була вимушена переховуватися від нацистів в районі Водопоя.

Батько після війни додому не повернувся, оскільки завів нову сім'ю в Севастополі.

З 1946 року Віталій влаштувався на підробітку в Миколаївський художній комбінат художнього фонду УРСР, куди був зачислений учнем з 5 вересня 1946 року. До 1950 року навчався у художній студії у викладачів О. В. Старощука та П. І. Ковальова.

У 1951–1954 роках служив в Кишиневі в лавах збройних сил СРСР артилеристом[2].

Починаючи з 1955 року брав участь у міських, обласних, республіканських, всесоюзних виставках та персональних — у Миколаєві (1966, 1973, посмертна – 1988). Всього ним було створено і виставлено понад 200 картин. У 1960-х роках він закладав основи монументально-декоративного мистецтва в Миколаєві. За його участі оформлялися інтер'єри та екстер'єри будівель, вулиць і парків[1].

Член Спілки художників України з 1986 року[3].

Помер 27 квітня 1986 року у Миколаєві.

Творчий доробок

ред.

Живописні полотна виконував в реалістичному стилі, а в графіці, випробувавши різні техніки, зупинився на гравюрі на картоні. Велика частина творчості пов'язана з Миколаєвом, цілі цикли присвячені Мигійським порогам, морю і степам Миколаївської області.

Створював переважно портрети, пейзажі і натюрморти. Брав участь у створенні діорам[4]. Кращі роботи передані дружиною художника у Миколаївський обласний художній музей ім. В. В. Верещагіна, 18 картин з його спадщини дружина передала в дар Миколаївському обласному краєзнавчому музею та 5 картин в музей бойової слави моряків-десантників загону К. Ф. Ольшанського, що розташований на території Миколаївського морського порту.

Вибрані роботи

ред.

Живопис

ред.
  •  «Біля причалу» (1955);
  • «Натюрморт. Овочі» (1956);
  • «Перший сніг» (1957);
  • «Обсерваторія» (1958);
  • «Сутінки» (1961);
  • «Мелодія» (1963);
  • «Бузок» (1967);
  • «Висота» (1967–1968);
  • «Весна», «Сонечко», «Ніколо Паганіні» (усі — 1968);
  • «Пробудження» (1969);
  • «Осінні мережива» (1970);
  • «Фінал» (1972);
  • «Земля хліборобська» (1980);
  • «Ні п'яді назад!» (1986).

Графіка

ред.
  • «Яхти» (1962);
  • «Бакенщик» (1962–1963);
  • «За вогником» (1963);
  • «Туман» (1979);
  • серії «Незабутні роки» (1973);
  • «Десант ольшанців» (1974);
  • «Рік 1945» (1975).

Діорами

ред.
  • «Взяття Казанки» (у співавторстві, 1975);
  • «На підступах до Миколаєва» (у співавторстві, 1980).

Література

ред.

Примітки

ред.
  1. а б Золотухін Віталій Іванович. Миколаївська обласна бібліотека ім. В. О. Лягіна. Процитовано 11 червня 2023.
  2. а б Золотухин, А. И. (2005). Экзампей (рос.). Николаев: Возможности Киммерии. с. 157—167.
  3. Кузнецов, Г. Г. (2010). Золотухін Віталій Іванович. Т. 10. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  4. Ламонова, О. (2022). Словник художників України: біобібліографічний довідник. Книга 2: Г–3 (PDF). Київ: ІМФЕ. с. 262. ISBN 978-617-14-0051-1.