Відкрити головне меню

«Знедолені» (фр. Les Misérables) — французький німий чотирисерійний фільм режисера Альбера Капеллані, який вийшов на екрани у 1913 році. Екранізація однойменного роману Віктора Гюго.

ЗнедоленіPicto infobox cinema.png
Les Misérables
Les Miserables 1913 screenshort.jpg
Сцена з фільму «Знедолені», 1913
Жанр драма
Режисер Альбер Капеллані
Продюсер П'єр Декурсель
На основі однойменного роману Віктора Гюго
У головних
ролях
Анрі Краусс
Анрі Етьєван
Леон Бернар
Оператор Луї Форестьє, П'єр Трімба
Кінокомпанія S.C.A.G.L.
Тривалість 3370 метрів (бл. 5 годин)
Мова німий
Країна Франція Франція
Рік 1913
Дата виходу Франція Франція: квітень 1913
IMDb ID 1829708
Рейтинг IMDb: 5.4/10 stars

СинопсисРедагувати

1-я серія. «Жан Вальжан»/Jean Valjean. 3 січня 1913 року. (800 метрів)
Простий робітник Жан Вальжан прагне забезпечити свою хвору матір, з якою вони живуть в убогому будинку та не мають статків, щоб прогодуватися. Він виходить у пошуках роботи, але безуспішно. Нарешті, у відчаї, незважаючи на наслідки, Жан краде хліб та, переслідуваний натовпом, поспішає з ним додому й віддає його матері. Вальжана заарештовано за крадіжку і засуджено до п'яти років каторжних робіт. Разом з іншими засудженими Вальжан працює у каменоломні, де вперше знайомиться з Жавером, тюремним охоронцем. Між в'язнями ходять розмови про те, що є шанс для однієї людини здійснити спробу втечі, і між собою вони вирішують тягнути жереб, щоб визначити, хто повинен вирватися на волю.
2-я серія. «Фантіна»/Fantine. 10 січня 1913 року. (780 метрів)
Жана Вальжана, що звільнився із в'язниці, постійно переслідує Жавер.
3-я серія. «Козетта»/Cosette. 17 січня 1913 року. (745 метрів)
4-я серія. «Козетта і Маріус»/Cosette et Marius. 24 січня 1913 року. (1080 метрів)

В роляхРедагувати

 Актор(ка)   Роль 
Анрі Краусс Жан Вальжан
Анрі Етьєван Жавер
Леон Бернар єпископ Мірієль
Марія Вентура Фантіна
Містінгетт Епоніна Тенардьє
Марія Фроме Козетта
Габріель де Гравон Маріус Понмерсі
Еміль Міло месьє Тенардьє
Дельфін Рено мадам Тенардьє
Жан Анжело Енжольрас
Гудін Гаврош

КритикаРедагувати

Жорж Садуль:

  • У цьому ж році [1913] «Спілка драматургів і письменників» (ССАЖЛ), випустивши «Знедолених», добилася загального визнання і затвердила дещо інші принципи постановки фільмів[1].
  • Наприкінці 1912 року він [Капеллані] закінчив «Знедолених» за В. Гюго у чотирьох серіях. Фільм досягав 5000 метрів і йшов чотири години. «Знедолені» стали тріумфом і вищим досягненням ССАЖЛ. За кілька місяців було продано 600 000 метрів копій фільму. Ця стрічка ще більша, ніж «Диво» та «Королева Єлизавета», сприяла швидкій еволюції жанру кіносценаріїв. <…>. «Знедолені» користувалися великим успіхом в усьому світі, і особливо в Сполучених Штатах. Комерційний успіх цієї картини показав, які вигідні інсценування знаменитих сюжетів[2].
  • У середині 1912 року Капеллані і Кінематографічне товариство досягли вершини своєї слави постановкою «Знедолених». Фільм цей складався з чотирьох серй і дев'яти частин. У нім було понад п'ять тисяч метрів, і він йшов протягом п'яти годин. Якщо вірити рекламі, то він коштував близько двохсот тисяч франків. Успіх був величезний. З 1912 р. Пате не переставав випускати нові версії роману Гюго. Його наслідувала Америка, де цей фільм викликав фурор. Серії «Знедолених» демонструвалися кожна окремо. Але деякі кінематографи об'єднували їх і заповнювали ними програму цілого вечора[3].

Ежи Тепліц:

  • Успіхом як режисера Капеллані, так і всієї французької кінематографії, стала екранізація роману Віктора Гюго «Знедолені». Геній Гюго з'явився мільйонам людей, для яких недоступні були театральні зали, і завдяки кіно ці люди дістали можливість спілкуватися із справжнім мистецтвом. І, хоча Капеллані і його працедавці прагнули у міру можливостей уникати занадто гострих соціальних проблем, все ж слід визнати, що на тлі тодішньої французької продукції ці екранізації були цінними прогресивними творами. Ідеї великих письменників збереглися, а прагнення вірно передати атмосферу дії (натура, декорації, костюми, грим) повідомляло фільмам Капеллані реалістичне звучання[4].

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Садуль, 1958-1982, с. 41, 1
  2. Садуль, 1958-1982, с. 47, 1
  3. Жорж Садуль. История киноискусства. — М. : Издательство инострарной литературы, 1957. — С. 82.(рос.)
  4. Ежи Тепліц. История киноискусства. — 1955.

ПосиланняРедагувати