Знаменський Володимир Олексійович
| Знаменський Володимир Олексійович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
22 січня 1929 Київ |
| Помер |
30 березня 1997 (68 років) Київ |
| Країна |
 СРСР,  Україна |
| Діяльність | лікар-інфекціоніст, мікробіолог, військовий лікар, епідеміолог |
| Alma mater | Військово-медична академія імені С. М. Кірова |
| Галузь | медицина, інфекційні захворювання, епідеміологія, мікробіологія |
| Заклад | Київський науково-дослідний інститут епідеміології, мікробіології та паразитології, Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика |
| Вчене звання | професор (1979) |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук (1969) |
| Відомий завдяки: | дослідженню псевдотуберкульозу з проведенням самозараження цією хворобою з метою встановлення етіології |
| Нагороди |
 (1989) |
Володимир Олексійович Знаменський (22 січня, 1929, Київ, УРСР — 30 березня, 1997, Київ) — український лікар-інфекціоніст, епідеміолог і мікробіолог, доктор медичних наук (1969 рік), професор (1979), лауреат Державної премії СРСР (1989), відомий своїм дослідженням псевдотуберкульозу із проведенням самозараження задля встановлення тотожності далекосхідної скарлатиноподібної гарячки цій хворобі.
Біографія ред.
Народився в Києві. У 1953 році закінчив Військово-медичну академію імені С. М. Кірова в Ленінграді, йому було присвоєне військове звання лейтенанта медичної служби, після чого був відправлений на Далекій Схід СРСР на місце служби. Служив військовим лікарем у медичних установах Далекосхідного військового медичного округу, Тихоокеанського флоту. З 1971 року у відставці, повернувся до рідного міста, протягом 1971—1974 років завідував лабораторією особливо небезпечних інфекцій Київського науково-дослідного інституту епідеміології, мікробіології та паразитології. З 1974 року на викладацькій роботі. Упродовж 1974—1976 років завідував кафедрою епідеміології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, з 1976 року до кінця життя завідував кафедрою мікробіології цього навчального закладу.
Дослідження псевдотуберкульозу ред.
У 1940-60-х роках на Далекому Сході СРСР лікарі спостерігали як окремі випадки, так і спалахи до того невідомої хвороби, яка за клінічними проявами частково нагадувала скарлатину. Особливо часто спалахи її відбувались навесні в організованих колективах, зокрема у військових частинах. У деяких спалахах захворіли сотні військовослужбовців. Особливо великим був спалах 1959 року у Владивостоці, коли спочатку місцеві лікарі встановили скарлатину, але прибулий з Військово-медичної академії професор О. О. Алісов це спростував. Було простежено чітку сезонність хвороби, її епідеміологічний зв'язок з мишами. На підставі вивчення матеріалів спалаху І. І. Грунін, Г. П. Сомов, І. Ю. Залмовер прийшли до висновку, що ця хвороба є невідомою для медицини самостійною нозологічною формою[1]. Через подібність захворювання зі скарлатиною вони дали їй назву «Далекосхідна скарлатиноподібна гарячка». Надалі було встановлено, що ця хвороба широко поширена не тільки у Владивостоці і по всьому Далекому Сходу, але і на європейській території СРСР. Передбачалося, що збудником хвороби є вірус.
Ще 1949 року у Владивостоці від гризунів була виділена бактеріологічним методом чиста культура Yersinia pseudotuberculosis. На той час в Європі та США було відомо про хворобу, що її спричинює цей збудник, псевдотуберкульоз, але його клінічні ознаки відрізнялися від того, що спостерігали лікарі на Далекому Сході. У 1965 році у Владивостоці з видаленого червоподібного відростка в одного з хворих було виділено чисту культуру Yersinia pseudotuberculosis, як, до речі, це було зроблено за рік до того у Москві, де також подібну культуру було отримано з видаленого червоподібного відростка хворого, в якого був лише ентерит з субфебрилітетом. 1966 року Знаменський і О. К. Вишняков ідентичний мікроб виділили з випорожнень хворих на далекосхідну скарлатиноподібну гарячку. Саме тоді Знаменський з колегами на основі численних спостережень запідозрив, що цю хворобу спричинює саме Yersinia pseudotuberculosis, і вона є клінічною формою псевдотуберкульозу.
Але коли Знаменський відправив до одного медичного часопису статтю, де обґрунтував етіологію далекосхідної скарлатиноподібної гарячки, йому було відмовлено в публікації, бо на думку редакційної колегії доказів цьому не було. Знаменський прийшов до висновку, що потрібно відстояти свої думки і перевірити, чи дійсно псевдотуберкульозний мікроб спричинює далекосхідну скарлатиноподібну гарячку. Він вирішив поставити дослід на собі. Зібравши матеріали своїх досліджень, а також чисті культури бактерій і виділені від хворих, що перехворіли на цю форму, сироватки крові, Знаменський з дозволу свого командира поїхав на курси підвищення кваліфікації до Ленінграду, у Військово-медичну академію.
У ніч з 2 на 3 січня 1966 року[2] Знаменський розбив одну з ампул з чистою культурою збудника, привезених з собою з Владивостока. Вміст розчинив в половині склянки води і випив 300 млн мікробних тіл Yersinia pseudotuberculosis. Наступного дві доби його стан не змінився і він тоді знову прийняв культуру, збільшивши кількість збудників до 500 млн мікробних тіл. І знову 4 дні захворювання не було. 8 січня він знову прийняв 100 млн мікробних тіл. Через 6 годин від того з'явилися перші ознаки захворювання: різкий озноб, висока температура, нудота, головний біль, ломота у всьому тілі. На ранок почав турбувати ниючий біль в правому підребер'ї. З готелю, де жив Знаменський він відправився в клініку кафедри інфекційних хвороб Військово-медичної академії, яку тоді очолював полковник медичної служби, професор О. О. Алісов.
Знаменський, незважаючи на тяжкий перебіг хвороби, не дозволяв себе лікувати, допоки не були зроблені усі необхідні дослідження і не були описані усі розгорнуті клінічні ознаки хвороби. Тільки тоді його вмовили розпочати лікування, яке тривало місяць.
Результати своїх досліджень і самозараження Знаменський синтезував у велике наукове дослідження. 17 червня 1968 року на засіданні Вченої ради Військово-медичної академії імені відбувся захист дисертації В. А. Знаменського на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук. Дисертація мала назву: «До питання про етіологію далекосхідної скарлатиноподібної гарячки». Вчена рада академії, з огляду на важливість наукового відкриття і його велику практичну значимість, прийняла рішення присудити здобувачеві одразу науковий ступінь доктора медичних наук.
Наукові здобутки ред.
Окрім здобутків у вивченні псевдотуберкульозу, за що у складі групи вчених отримав 1989 року Державну премію СРСР у галузі науки і техніки з формулюванням «за впровадження в практику нових методів діагностики, профілактики і лікування псевдотуберкульозу», досяг успіхів в інших напрямках інфектології, мікробіології. Мав декілька патентів, серед яких на спосіб лікування ангіни, опікових ран, гнійних ран, гнійно-септичних захворювань, моделювання холецистопанкреатиту, індивідуальний пристрій для знезараження води, поживне середовище для вивчення чутливості мікроорганізмів до хіміопрепаратів, визначення окислення-ферментації мікроорганізмами вуглеводнів[3]. Зробив великий внесок до розробки двох медичних препаратів — сорбентів імосгенту і ентеросгелю. Зробив значний внесок у впровадження в практику таких мікробних препаратів як лактогель, біфідумгель, біосгель[4].
Автор 176 наукових робіт. Його вважають засновником наукового направлення «Принципи коригування мікрофлори організму».
Бібліографія ред.
- Этиология дальневосточной скарлатиноподобной лихорадки, «Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии», 1967, т. 2, с. 125—30.
- Природно-очаговые болезни Южного Приморья. Москва, 1976
- розділ «Псевдотуберкульоз» у книзі Фролов, А. Ф.; Угрюмов, Б. Л.; Тринус, Е. К. Справочник по дифференциальной диагностике инфекционных болезней. Издательство: Киев: Здоров'я, 1973 (перевидання 1976, 1987). — 288 с.
- Микробиологическая диагностика кишечного и кожного дисбактериозов. ЦОЛИУВ., Москва, 1989. — С. 14 — 20.
- Экспериментальное изучение эффективности энтеросорбентов при сальмонеллезе. //Журн. микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии.- 1994.- № 2.- С. 7-11.
- Применение лечебно-профилактических препаратов, изготовленных на основе кремнийорганических адсорбентов: Метод. рекомендации — К. МОЗ Украины РЦНМИ — 1994. — 16 с.
- Адгезия патогенной микрофлоры на кремний-органических сорбентах // Иммунобиологические препараты нового поколения и методы их контроля. — Москва, 1998. — С. 114—120.
Примітки ред.
- ↑ Сомов Г. П. Вклад военно-морских врачей Тихоокеанского флота в открытие и изучение дальневосточной скарлатиноподобной лихорадки // Здоровье. Медицинская экология. Наука. 2001; 1(1): 12–4. (рос.)
- ↑ Через місяць після від'їзду з Далекого Сходу, аби не було підозри, що Знаменський міг заразитися ще там. Цит. по Сомов Г. П. Вклад военно-морских врачей Тихоокеанского флота в открытие и изучение дальневосточной скарлатиноподобной лихорадки // Здоровье. Медицинская экология. Наука. 2001; 1(1): 12–4. (рос.)
- ↑ Патенты автора ЗНАМЕНСКИЙ ВЛАДИМИР АЛЕКСЕЕВИЧ [1] [Архівовано 24 липня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Секретные разработки служат медицине. Аптека. № 18 (239) 10 мая 2000 г. [2] [Архівовано 16 серпня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела ред.
- Офіційний сайт НМАПО імені П. Л. Шупика. — Історична довідка Знаменський Володимир Олексійович [3] [Архівовано 2 січня 2022 у Wayback Machine.]
- Р. І. Гош, М. А. Андрейчин ЗНАМЕНСЬКИЙ Володимир Олексійович Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X. [4] [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
- Подвиг Врача. Знаменский В. А. [5] [Архівовано 9 серпня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)