Злодійський закон (злодійські поняття, блатні поняття, злодійський кодекс) (рос. Воровской закон, воровские понятия, блатные понятия, воровской кодекс) — неписані правила і норми поведінки у злочинній спільноті у часи Радянського Союзу і на пострадянському просторі. Виробився в зв'язку з відокремленістю соціальної групи злочинців в умовах протидії державі.

Положення злодійського законуРедагувати

Злодійський закон має декілька основних положень і таких, що з нього слідують, обов'язкових до виконання «правильними» людьми, які входять до даної субкультури. Всього існує сім основних положень[1]:

  1. Дотримання і підтримка «злодійської ідеї»;
  2. Бути чесними по відношенню один до одного;
  3. Залучення в своє середовище нових членів, переважно молоді;
  4. Неприпустимість співпраці з правоохоронними органами;
  5. Заборона на заняття політичною діяльністю;
  6. Встановлювати владу злодіїв у законі в ВТТ і СІЗО;
  7. Обов'язкове вміння грати в карти;

З вищеперелічених законів слідують додаткові закони (поняття):

  1. Відмова від співробітництва з будь-якими владними структурами;
  2. Ніколи не давати свідчення;
  3. Ніколи не визнавати вини;
  4. Не мати сім'ї;
  5. Періодично «сідати» в місця позбавлення волі;
  6. Не працювати ні за яких умов;
  7. «Тримати» порядок в зоні, тобто розбирати конфлікти, не допускати сварок, різанини і т.д.;
  8. Налагодити постачання ШІЗО - ПКТ;
  9. Поповнення злодійського блага, тобто данини, що збирається з усіх засуджених, ув'язнених і інших осіб;
  10. Шанувати батьків (особливо мати);
  11. Не перебувати ні в яких партіях, комсомолі і т.д.;
  12. Вчити правильного життя молодь, роз'яснювати, що таке правильні поняття;
  13. Ніколи не прописуватися за місцем проживання;
  14. Карткова гра між злодіями повинна бути чесною;
  15. Заборона матюкатися;
  16. Заборона мститися нишком;
  17. Не красти у своїх (не крисятничати);
  18. Не ображати мужиків[ru].

З усіх цих положень випливає тюремний закон, тобто застосування положень злодійського закону під час перебування в місцях позбавлення волі[2]:

  1. Виділяти частку в общак[ru];
  2. Не можна підняти руку на злодія в законі;
  3. Поважати старших;
  4. Шанувати батьків;
  5. Непримиренне ставлення до доносів;
  6. Заборона віднімати що б там не було у кого б то не було безпідставно;
  7. Заборона пред'являти звинувачення без доказів;
  8. Заборона ображати будь-яким чином;
  9. Заборона матюкатися;
  10. Підтримка сімейників;
  11. Не вступати в секції, тобто не ставати червоними;
  12. Не красти у своїх.

Відступ від злодійського законуРедагувати

За відступ, невиконання або порушення злодійського закону накладаються покарання. Відхилення від злодійського закону караються дуже жорстоко і невідворотно, що лежить в основі гарної організованості і згуртованості злочинного об'єднання. Винесене на сході злодіїв в законі рішення про покарання не може бути скасовано, і буде зроблено все можливе для виконання вироку, більш того, кожен «правильний» арештант (тобто, той що дотримується закону), який знає про прийняте покарання і зустрів того хто ухиляється від нього, зобов'язаний реалізувати його[1]. Для злодіїв в законі передбачені три види санкцій, які можуть бути винесені тільки на основі рішення злодійської сходки в результаті так званої «правилки», на якій схід злодіїв в законі визначає, чи були порушені злодійські закони і яке покарання належить, якщо порушення було[3]:

  1. За дрібні провини і відступи від закону може бути присуджено публічного ляпаса, дати ляпас може тільки рівний, тобто теж злодій в законі;
  2. За сильні провини (в основному пов'язані з нецільовим витрачанням коштів «общака[ru]», допущення свавілля на ввіреній території і т. д.) злодій може бути «розкрадений», «розкоронований», тобто позбавлений статусу злодія в законі і переведений в нижчий ранг «мужиків»;
  3. За особливі провини злодій в законі може бути вбитий.

Якщо ув'язнений не належить до вищої касти, то варіанти покарання набагато різноманітніші[1] (в порядку посилення покарання): просто побиття; можуть «дати по вухах», тобто людина позбавляється займаного статусу і переходить з категорії блатних в категорію мужиків; ув'язнений може бути підданий остракізму — вигнаний з групи і перестає користуватися її підтримкою; ламання кінцівок для ув'язнених, які не можуть віддати борг (включаючи картковий) або не по закону побили когось; «парафін» — символічний акт мужеложства у вигляді проведення по губах провинного статевим членом; насильницький статевий акт, який також переводить ув'язненого в групу яку найбільше зневажають т.н. «півнів», «скривджених» і «опущених»[ru]; смерть — застосовується досить рідко, за найбрутальніші порушення злодійського закону, і повинна бути санкціонована місцевим «смотрящим» злодієм в законі або рішенням місцевих авторитетів.

Походження злодійського законуРедагувати

Докладніше: Злодій у законі

Через посилення боротьби зі злочинним елементом і злочинним співтовариством у СРСР у 1930-х роках, що посилилась у зв'язку з колективізацією і голодом початку 30-х, злочинні співтовариства почали згуртовуватися в більш організовані групи. Основною об'єднавчою силою злочинного світу стала тенденція неполітичної протидії і непокори владі, а його елітою стали «злодії у законі», які називали себе хранителями кримінальних традицій дореволюційної Росії[4].

У зв'язку з цим злодії в законі створили особливий кодекс поведінки, свої звичаї і традиції, в число яких увійшли повне неприйняття суспільних норм і правил, у тому числі пов'язаних з сім'єю (злодій у законі ні за яких обставин не повинен був мати постійних зв'язків із жінками) і не менш повну заборону на будь-яку співпрацю з державними органами: як у формі участі у організованих ними громадських заходах, так і сприяння судово-слідчим органам у розслідуванні злочинів[5].

У 1940-х роках ці традиції нарешті призвели до майже цілковитого знищення цієї злочинної спільноти у історичній формі: під час німецько-радянської війни багато з «злодіїв в законі» відповіли згодою на пропозицію влади вступити в ряди Червоної армії задля захисту своєї батьківщини від ворога (так звані «суки»). Після перемоги на Німеччиною вони повернулися у табори де між ними і «законниками», які не відступили від традицій злочинного середовища розпочалася так звана «суча війна», унаслідок якої обидві сторони зазнали значних втрат[6].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Ю. К. Александров. Очерки криминальной субкультуры. — Москва, 2002. — 148 с. — М.: Права человека. — 2012. — 152 с.
  2. Абрамкин В. Ф., Чеснокова В. Ф. Тюремный мир: глазами политзаключенных, 1940—1980-е годы. — Издательский дом «Муравей», 1998. — 377 с.
  3. Скобликов П.А. Вор в законе // МВД России: энциклопедия. — Olma Media Group, 2002. — С. 90-91.
  4. Роулинсон П. Российская организованная преступность: краткая история // Российская организованная преступность: новая угроза? М., 2000. С. 75.
  5. Роулинсон П. Российская организованная преступность: краткая история // Российская организованная преступность: новая угроза? М., 2000. С. 76.
  6. Роулинсон П. Российская организованная преступность: краткая история // Российская организованная преступность: новая угроза? М., 2000. С. 82.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати