Зенон Сидонський
Зенон з Седону (Зенон Сидонський) — учень афінського епікурейця Аполлодора (II століття до н. е.).
| Зенон Сидонський | ||||
|---|---|---|---|---|
| Філософія | ||||
| Народження |
150 до н. е. Сідон, Ліван | |||
| Смерть |
75 до н. е. Афіни, Ахая, Стародавній Рим | |||
| Ім'я при народженні | Зенон Сидонський | |||
| Діяльність |
| |||
| Основні інтереси | Філософія, математика, етика | |||
| Літературний напрям | епікурейство | |||
| Вчителі | Аполлодор | |||
| Відомі студенти | Філодем | |||
| Історичний період | елліністичний період | |||
| Посада | схоларх епікурейської філософської школиd | |||
|
| ||||
Цицерон («De natura deorum») називає його лідером епікурейців і найдотепнішим з них; за свідченням Діогена Лаертського, він багато писав; Прокл згадує про один з його творів, в якому він нападав на достовірність математичних доказів[1].
Власні його твори до нас не дійшли, але зберігся трактат Філодема: "περί σημέίων", складений по лекціям Зенона, у якого, ймовірно, були запозичені деякі місця в першій книзі цицеронівського «De natura deorum»[2]. Про філософа під тим же ім'ям і з того ж міста Сидону згадує Діоген Лаертський, як про учня Зенона-стоїка; також його іноді плутають з Зеноном Тарсійским. Він читав лекції з етики, а також полемізував зі стоїками про природу знаків і критикував Евклідову геометрію (див. Procl. In Eucl. 214—218 Friedlein), вказуючи, зокрема, що деякі аксіоми («дві прямі не можуть мати загального відрізка», "дві окружності не можуть збігатися в якійсь своїй частині") не є такими і можуть бути доведені лише при введенні нових припущень[3]. Іноді його називали «провідним епікурейцем» (лат. Coryphaeus Epicureorum), а Цицерон заявляє, що Зенон зневажав інших філософів і навіть називав Сократа «Аттичним блазнем (scurram Atticum)».
ПриміткиРедагувати
- ↑ Vlastos G. Zenon of Sidon as a Critic of Euclid, — Wallach L. (ed.). The Classical Tradition: Literary and Historical Studies in Honor of H. Caplan. Ithaca (N. Y.), 1966, p. 148—159 (repr.: Vlastos G. Studies in Greek Philosophy. Vol. II. Princ., 1995)
- ↑ Соловьёв В. С. Зенон из Сидона // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
- ↑ Angeli A., Colaizzo M. (edd.). I frammenti di Zenone Sidonio, – CronErc 9, 1979, p. 47–133 Kleve K., Del Mastro G. Il PHerc. 1533: Zenone Sidonio «A Cratero», – Ibid. 30, 2000, р. 149–156.
ДжерелаРедагувати
- Соловьёв В. С. Зенон из Сидона // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
- Angeli A., Colaizzo M. (edd.). I frammenti di Zenone Sidonio, — CronErc 9, 1979, p. 47–133 Kleve K., Del Mastro G. Il PHerc. 1533: Zenone Sidonio «A Cratero», — Ibid. 30, 2000, р. 149—156.
ЛітератураРедагувати
- Vlastos G. Zenon of Sidon as a Critic of Euclid, — Wallach L. (ed.). The Classical Tradition: Literary and Historical Studies in Honor of H. Caplan. Ithaca (N. Y.), 1966, p. 148—159 (repr.: Vlastos G. Studies in Greek Philosophy. Vol. II. Princ., 1995)
- Fritz K. von. Zenon von Sidon, — RE, X, A. 1972, col. 122—138
- Guerra A.T. Zenone di Sidone, — ΣΥΖΗΤΗΣΙΣ. Studi sull'epicureismo Greco e Romano. V. II. Rassegne bibliografi che. Nap., 1982, p. 550—552. См. общ. лит. к ст. Эпикуреизм.
- Античная философия: Энциклопедический словарь. — М.: Прогресс-Традиция, 2008. — 896 с. — С.