Ю́рій Микола́йович Заха́ренко (біл. Юры Мікалаевіч Захаранка; *1 січня 1952, Василевичі — 7 травня 1999 (?)) — білоруський полковник, колишній міністр внутрішніх справ Білорусі й опозиційний політик, зник безвісти 1999 року.

Юрій Захаренко
Юры Захаранка
біл. Юрый Мікалаевіч Захаранка

Міністр внутрішніх справ Республіки Білорусь
Час на посаді:
28 липня 1994 — 16 жовтня 1995
Президент  Олександр Лукашенко
Прем'єр-міністр  Михайло Чигір
ПопередникВолодимир Данько
НаступникВалентин Агалець

Народився1 січня 1952(1952-01-01)
Василевичі, Річицький район, Гомельська область, Білоруська РСР, СРСР
Помер7 травня 1999(1999-05-07) (47 років)
ГромадянствоБілорусь Білорусь
Національністьбілорус
Політична партіяОГП
ДружинаОльга Захаренко

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

В часі проголошення незалежності Білорусі Захаренко був заступником глави міжрегіонального відділу з боротьби з організованою злочинністю МВС СРСР.

28 липня 1994 року указом президента Лукашенка його було призначено Міністром внутрішніх справ Білорусі. 5 серпня 1994 року — присвоєно звання генерал-майор. 16 жовтня 1995 року Захаренка звільнили з посади міністра, а 16 квітня 1996 його було понижено у званні до полковника й звільнено з МВС.

Захаренко долучився до опозиції, його було обрано до складу керівництва Об'єднаної громадянської партії.

7 травня 1999 року зник безвісти (за однією з версій, його було викрадено і вбито). 2002 року влада відмовилась визнати його мертвим, а 2003 року справу з розслідування було припинено.

Сім'я Юрія Захаренка — дружина, дві дочки та онуки — отримали політичний притулок в Німеччині.

Версія ГаравськогоРедагувати

В грудні 2019 колишній спецпризначенець Юрій Гаравський дав інтерв'ю Deutsche Welle, в якому назвав себе бійцем «ескадрону смерті» і розповів відомі йому подробиці викрадень і вбивств білоруських опозиціонерів. За його словами, перед виконанням викрадення за Захаренком стежили півтора тижні. 7 травня 1999 в центрі Мінська (в районі вулиці Воронянського), коли він залишив авто на стоянці і йшов додому, бійці «ескадрону» зупинили його і, представившись працівниками міліції, посадили у своє авто. Далі його відвезли на навчальну базу внутрішніх військ у районі Воловщини під Мінськом. Його не катували, а командир «ескадрону» Дмитро Павличенко виконав два постріли в район серця, використовуючи для цього спеціальний пістолет з глушником для виконання смертних вироків. Після смерті Захаренка відвезли в Мінськ, де в районі Північного цвинтаря Павличенко повіз тіло до крематорію. Про подальшу долю тіла Гаравському невідомо.[1][2]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати