Затока Лаврентія
Затока Лаврентія (рос. Залив Лаврентия) — затока в північній частині Берингового моря. Адміністративно належить до Чукотського району Чукотського автономного округу Росії.
 | |
| 65°40′00″ пн. ш. 171°04′59″ зх. д. / 65.6667000000277880645° пн. ш. 171.0833000000277764° зх. д.Координати: 65°40′00″ пн. ш. 171°04′59″ зх. д. / 65.6667000000277880645° пн. ш. 171.0833000000277764° зх. д. | |
| Частина від | Берингове море[1] |
|---|---|
| Прибережні країни |
 Росія[2] |
| Регіон | Чукотський автономний округ[2] |
| Середня глибина | 42 м |
| ідентифікатори і посилання | |
| GeoNames | 4031636 |
| У проєкті OpenStreetMap | ↑151231 ·R (Чукотський автономний округ) |
  Затока Лаврентія Затока Лаврентія (Росія) | |
 | |
Розташована на північ від Анадирської затоки. Відкрита на південний схід, вдається в материк на 43 км. Ширина біля входу 23 км. Глибина до 42 м.
На березі затоки тундрова рослинність. Берег обривистий, крутий[3]. У затоку впадають річки Куйиматаваам, Еккулютеньвуеем і Нунамаваам. У затоці знаходяться бухти Мілководна і Безіменна. У центральній частині затоки розташовані острови Балка і Беннета. На узбережжі виділяються миси Нунямо, Пнаквин, Павлова, Піщаний, Індреніуса, Прихований, Верховського, Харгілах, Крігуйгун[4].
Припливи величиною близько 0,4 м, півдобові[3].
Історичні відомості ред.
Вперше затока нанесена на карту землепрохідцем Тимофієм Переваловим 1748 року. Через тридцять років, 10 серпня 1778 року, в день Святого Лаврентія — покровителя мандрівників, Джеймс Кук побачив затоку з борту судна і дав їй ім'я святого[5]. Згодом затоку відвідали експедиції Саричева і Біллінгса 1791 року, О. Є. Коцебу — 1817 року. Затока була детально досліджена експедицією російського мореплавця Ф. П. Літке в 1828 році[6]. З 1927 року на південному березі затоки на мисі Харгілах було засновано село Лаврентія[7].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ https://books.google.ch/books?id=IjV4FexcypAC&printsec=frontcover&hl=fr&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false
- ↑ а б https://www.mindat.org/feature-2119248.html
- ↑ а б Шаблон:БСЕ3
- ↑ Аркуш карти Q-2-XXI,XXII. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1972 р. Видання 1987 р. (рос.)
- ↑ В. Ф. Писигин. Посолонь. www.yabloko.ru (рос.). Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 18 грудня 2018.
- ↑ Фёдор Петрович Литке — Его жизнь и деятельность. article.coldarea.ru (рос.). Архів оригіналу за 23 лютого 2014.
- ↑ Шаблон:Топонімічний словник Північного Сходу СРСР
