Задорожна Любов Василівна
Любов Василівна Рябченко, у шлюбі Задорожна (3 листопада 1942, с. Висока Гора, Татарстан) — радянська та українська велогонщиця, майстер спорту міжнародного класу з треку та шосе (обидва – 1968), заслужений майстер спорту СРСР (1975).
| Задорожна Любов Василівна | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Загальна інформація | |||||
| Громадянство |
 СРСР Україна | ||||
| Народження |
3 листопада 1942 (81 рік) Vysokaja Gorad, Високогорський район, Татарська АРСР, РРФСР, СРСР | ||||
| Alma mater | Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого | ||||
| Спорт | |||||
| Країна |
СРСР | ||||
| Вид спорту | велосипедний спорт | ||||
| Дисципліна | шосейний велоспорт і велотрекові гонки | ||||
| Участь і здобутки | |||||
 Задорожна Любов Василівна у Вікісховищі | |||||
| |||||
| Спортивні медалі | |||
|---|---|---|---|
| Представник СРСР
| |||
| Велосипедний спорт | |||
| Чемпіонати світу (шосе) | |||
| Срібло | Герлен 1967 | групова гонка | |
| Срібло | Гап 1972 | групова гонка | |
| Чемпіонати світу (трек) | |||
| Бронза | Рокур 1963 | Індивідуальна гонка переслідування | |
| Бронза | Марсель 1972 | Індивідуальна гонка переслідування | |
Біографія ред.
Народилась 3 листопада 1942 року в с. Висока Гора Татарської АРСР.
У 1976 році закінчила Харківський юридичний інститут. Вихованка Бориса Задорожного, з яким одружилася.
Спортивні досягнення ред.
Протягом 15 років входила до складу збірної команди СРСР. У її складі ставала дворазовою срібною призеркою чемпіонатів світу з велоспорту на шосе (1967, 1972 рр.), дворазовою бронзовою призеркою чемпіонатів світу з велоспорту на треку (1963, 1972 р.р.)
15-разова чемпіонка СРСР, переможниця III і IV Спартакіади народів СРСР[1], капітан національної збірної команди з велосипедного спорту на шосе (1962—1972 рр.), рекордсменка світу на дистанціях з треку на 3 км та 20 км, рекордсменка СРСР та України. 8-разова чемпіонка ВЦРПС (1971–72). Виступала за команду спортивного товариства «Спартак» (Харків). Перший тренер – В. Привіс.
За спортивні досягнення удостоєна звання «Заслужений майстер спорту СРСР», нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради України.
Після закінчення виступів з 1961 по 1975 р. — тренерка з велоспорту та інструкторка збірної команди СРСР, 1975–1982 рр. — заступниця директора, 1982–1987 — начальниця відділу ДЮСШ спортивного товариства «Спартак», у 1987—2009 рр. — начальниця навчального відділу обласного відділення спортивного товариства «Україна», від 2009 — директор СДЮШОР з тенісу (усі — Харків)[2].
Примітки ред.
- ↑ Незабутні, буремні двадцяті….: історія фізкультурно-спортивного товариства «Спартак». Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 24 вересня 2017.
- ↑ Сегодня Любви Васильевне Задорожной 70!. http://www.overtime.kharkov.ua. ОверТайм. Харьковский спортивный портал. Процитовано 19 лютого 2023.
Джерела ред.
- Ю.І. Грот. Задорожна Любов Василівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — С. 101(2). — ISBN 978-966-02-5721-4.
|
Це незавершена стаття про спортсменку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |