Загальна історія (Полібій)
«Загальна історія» (дав.-гр. Ἱστορίαι) — твір давньогрецького історика Полібія на койне у 40 книгах (включаючи одну книгу покажчиків), основне джерело з історії Середземномор'я в епоху Пунічних воєн, з 220 по 146 роки до н. е. Повністю збереглися тільки книги з першої по п'яту, опубліковані не пізніше 150 року до н. е. Решта книг відомі в більш-менш детальних переказах візантійський енциклопедистів X століття.
| Загальна історія | ||||
|---|---|---|---|---|
| дав.-гр. Ιστορίαι | ||||
 | ||||
| Жанр | історична література | |||
| Автор | Полібій | |||
| Мова | давньогрецька мова | |||
|
| ||||
Зміст
ред.Полібій починає розповідь з опису історії як корисного знання, яка є великою наставницею і дозволяє досягати успіху і мужньо переносити мінливості долі (тюхе). Він порівнює держави македонян, персів і римлян (Ῥωμαῖοί), віддаючи перевагу останній. Історію Полібій починає з трьох воєн, які надали історії цілісність: Союзницький (συμμαχικὸς πόλεμος), Ганнібаловій, а також війні між Антіохом Великим і Птолемеєм Філопатором (I:3). Він згадує перший похід римлян на чолі з Аппієм Клавдієм Кавдексом за межі Італії (I:5) і захоплення кельтами Риму (I:6). Римляни спочатку захопили гегемонію над Лаціумом, потім здолали тиренів і самнітів, а також вигнали з Італії Пірра. Особливо Полібій зупиняється на смутах, викликаних мамертинцями. Потім він розповідає про подвиги Гамількара (Ἀμίλκᾳ) в Іберії (1:13), про бої за Акрагант і лівійську експедицію консула Марка Атілія Регула.
Другу книгу Полібій починає зі згадки Лівійської війни і підпорядкування Іберії карфагенянами. У третій книзі згадана Ганнібалова війна.
Джерела Полібія
ред.При відновленні подій останнього півстоліття Полібій, за своє життя відвідав багато міст і країн, в основному покладався на бесіди з їх очевидцями[1]:
«За початок необхідно прийняти час, ніким не оспорюваний і всім відомий, такий, події якого можуть бути зрозумілі власними силами, хоча можна торкнутися і більш далекого часу і згадати в небагатьох словах про події проміжні. Якщо початок невідомий або, принаймні, сумнівний, тоді й наступний виклад не може бути сприйнятий з довірою.»
Вирішивши обмежитися часом, про які ще відносно свіжа пам'ять, Полібій почав свою розповідь з 220 року (підкорення Іспанії Ганнібалом), плануючи довести його до першої битви при Підні (168 рік) у міру роботи над «Історією» він вирішив продовжити опис на 20 років, довівши свою розповідь до руйнування Карфагену у 146 році. Автор ставив перед собою завдання дати зрозуміти читачам, «яким чином і при яких громадських установах майже весь відомий світ підпав під єдину владу римлян протягом неповних 53 років». Праця його призначався для греків, які повинні навчитися, як мати справу з римлянами. Полібій назвав свою «Історію» загальною виходячи з того, що в період його життя все Середземномор'я об'єдналося під римською гегемонією:
«Раніше події на землі відбувалися ніби розрізнено, бо кожне з них мало своє особливе місце, особливі цілі та кінець. Починаючи з цього часу історія стає ніби одним цілим, події Італії та Лівії переплітаються з азійськими та еллінськими, і всі зводяться до одного кінця.»
Полібій суворо критикує своїх попередників (особливо Філарха) за захоплення анекдотами і перебільшеннями. Його рясний канцеляризмами і самоповторами склад навіть в античності сприймався як важкий. Він нерідко впадає в моралізаторство і цінує історію з дидактичних міркувань. Діонісій Галікарнаський відносить Полібія до тих письменників, чиї твори ніхто не зміг дочитати до кінця. Саме з цієї причини, ймовірно, основна їх частина не збереглася[1].
Вплив роботи
ред.Середньовічні книжники не були знайомі з твором Полібія. У науковий обіг він був введений в епоху Відродження. Колосальний вплив на історію політичної думки зробив описаний Полібієм кругообіг політичних форм. Оптимальним державним устроєм він вважав давньоримський, що поєднував в собі елементи монархії, аристократії і демократії, тим самим заснувавши традицію вивчення змішаного правління у політичній філософії. В епоху Просвітництва це вчення було розвинене Монтеск'є[2], а від нього — батьками-засновниками США[3].
Роль Тюхе
ред.Полібій першим в стародавньому світі сформулював цілісну історіографічну концепцію[1]. Рушійною силою історії він вважав Тюхе (τύχη: випадковість), яка сприяє римлянам за їх чесноти та спрямовує їх до єдиної мети. Рука Фортуни може проявлятися як у випадковому везінні, так і в мудрому передбаченні найкращого розвитку подій[1]. Водночас дійовими особами історії він вважав людей.
Примітки
ред.- ↑ а б в г Polybius (Greek historian) в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)
- ↑ Б. Н. Чичерин. История политических учений. Архів оригіналу за 23 лютого 2013. Процитовано 1 грудня 2012.
- ↑ Craige Brian Champion. Cultural Politics in Polybius' Histories. University of California Press, 2004. Page 20.
Видання
ред.Інші переклади:
- У серії «Loeb classical library»"Історія" видана в 6 томах (№ 128, 137, 138, 159, 160, 161); англійський переклад онлайн.
- У серії «Collection Budé» поки видано 8 томів: переклад книг I—IV і VII—XVI.