Завадський Веніамін Валер'янович
| Веніамін Завадський | ||||
|---|---|---|---|---|
| Вениамин Завадский | ||||
| Ім'я при народженні | Веніамін Валер'янович Завадський | |||
| Псевдонім | В. Корсак | |||
| Народився |
9 (22) вересня 1884 Таганрог, Російська імперія | |||
| Помер |
22 липня 1944 (59 років) Париж, Франція | |||
| Поховання | Сент-Женев'єв-де-Буа | |||
| Громадянство |
 Російська імперія,  Франція | |||
| Діяльність | прозаїк, поет, мемуарист | |||
| Сфера роботи | література[1] | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | 1927—1944 | |||
| Жанр | мемуари, біографія | |||
| Magnum opus | «У червоних», «У білих» | |||
| Автограф |
 | |||
|
| ||||
Веніамін Валер'янович Завадський (псевдонім В. Корсак; нар. 9 (22) вересня 1884, Таганрог, Область Війська Донського — пом. 12 липня 1944, Париж) — російський письменник, представник російської еміграції у Франції, чоловік хірурга і біолога Надії Добровольської.
Життєпис ред.
Дитинство пройшло у Псковській губернії у маєтку тітки та у Везенбергу та Вільянді Естляндської губернії, де його батько служив у суді. Навчався в гімназії в Таганрозі, закінчив гімназію у Воронежі.
Вступив на юридичний факультет Варшавського університету, але його не закінчив. До 1914 працював у страховому підприємстві.
Брав участь у Першій світовій війні. У кінці червня 1914 року мобілізований до лав армії (171-й піхотний Кобрінський полк[ru] 43-ї піхотної дивізії[ru]) як офіцер запасу. У листопаді того ж року отримав контузію голови під час боїв у Польщі та потрапив до полону. Спочатку знаходився в таборі для військовополонених у Мюндені, з лютого 1917 року переведений у табір у Галле, потім до Ешвеге, де знаходився до липня 1918 року.
Улітку 1918 повернувся до Росії. Був визнаний небоєздатним через стан здоров'я. Працював у радянських органах влади в Білорусі, служив у провінційному військовому комісаріаті, був писарем у повітовому місті Могильовської губернії, працював у відділі військових заготівель раднаргоспу. Переїхав до Гомеля.
1919 року поїхав до Києва для операції і залишився там. Після взяття міста частинами Збройними силами Півдня Росії вступив до Київського офіцерського полку Добровольчої армії Денікіна. Брав участь у наступі на Москву, відступив з білогвардійцями до Одеси. Звідти пораненим евакуйований на англійському судні до Єгипту.
Одружився з киянкою Надією Добровольською, відомим хірургом і науковцем в галузі генетики та онкології.
З 1922 року жив у Парижі. Почав писати мемуари та художні твори. Публікувався у виданнях «Останні новини», «Дні», «Росія і слов'янство». Співробітничав із Союзом російських письменників і журналістів у Франції. 1938 року виступав із лекцією у Російському трудовому християнському русі.
Православний. Належав до масонства, був членом російських лож союзу Великого Сходу Франції. Член «Мавп'ячої палати А. М. Ремізова» («Повпред Єгипетський»).
Могила ред.
Веніамін Завадський помер 1944 року, похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа (могила № 790)[2]. Пам'ятник замовлений його дружиною Надією Добровольською у скульптора Олександра Бенуа. Пам'ятник збудований у вигляді дзвіниці, яка є макетом дзвіниці монастиря поблизу села Мали неподалік від Ізборська.[3] На задньому боці пам'ятника перелічені твори Завадського. У дзвіниці були дерев'яні дзвіночки.
Творчість ред.
Основні твори належать до мемуарів про громадянську війну в Росії, німецький полон. Пізніші романи художні, зображають життя емігрантів. Чотири останні романи видані його дружиною посмертно. Був популярний в емігрантському середовищі. Романи під псевдонімом В. Корсак виходили в Таллінні та Парижі. Ніна Берберова писала, що німці після вторгнення в Радянський Союз викупили всі тиражі книжок Корсака (декілька тонн) та розповсюджували їх на окупованих територіях[3]. Рецензії на твори Завадського-Корсака писали російські письменники-емігранти Михайло Осоргін[ru], Юрій Терапіано, та Марк Алданов[4][5][6][7][8], критики Юлій Айхенвальд, Модест Гофман[ru], Петро Пільський[ru][3].
Твори (російською) ред.
- Полон. Париж, «Джерело», 1927.
- Перевидання: М., Детектив-пресс, 2009. ISBN 978-5-91039-026-7.
- Забуті. Париж, «Джерело», 1928.
- У червоних. Париж, 1930. 163 с.
- У білих. Париж, 1931. 172 с.
- Великий вихід [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.]. Париж, 1931.
- Жуки на сонці. 1932.
- Юра. 1935.
- Печатка. 1938. 335 с.
- У гостях у капітана. 1939.
- Рим. 1949.
- Один: роман з життя еміграції. 1951.
- Вдвох: роман з життя еміграції. 1951.
- З усіма разом. 1952.
Примітки ред.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Світлина могили на кладовищі. Сайт «Общество некрополистов». Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
- ↑ а б в Борис, Носик (2014). Русский XX век на кладбище под Парижем. Litres. с. 903. ISBN 9785457429123. Архів оригіналу за 16 червня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
- ↑ Алданов М. В. Корсак. Плен // СЗ. — 1928.– № 34. — С.499- 500[недоступне посилання]
- ↑ [Осоргин М. В. Корсак. Забытые // СЗ. — 1928. — № 36. — С.533-534.]
- ↑ [Осоргин М. В. Корсак. У красных // СЗ. — 1931. — № 44. — С.525-527]
- ↑ [Осоргин М. В. Корсак. Под новыми звездами // СЗ. — 1933. — № 52. — С.461-462]
- ↑ [Осоргин М. В. Корсак. Юра // СЗ. — 1935. — № 59. — С.475-476]
Джерела ред.
- Серков А. И. Русское масонство. 1731—2000 гг. Энциклопедический словарь. — М.: РОССПЭН, 2001.
- Фотографія могили [Архівовано 6 січня 2012 у Wayback Machine.] Більш якісне фото [Архівовано 18 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Рецензія на збірник повістей Корсака (рос.)[недоступне посилання з липня 2019]
- Татьяна Морозова. Из глубины. Знамя № 1, 2012 [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] Рецензія на збірник повістей Корсака(рос.)