Відкрити головне меню

Завадовський Іван Іванович (мореплавець)

Іван Іванович Завадовський (*1780, с. Сари поблизу Гядяча?— †1837, Одеса) — навколосвітній й південно-полярний мандрівник українсько-російського походження, із полтавських дворян, контр-адмірал (у флоті Російської Імперії), картограф, дослідник, збирач природних колекцій; миколаївець, одесит.

Завадовський Іван Іванович
Zavadovskij Ivan Ivanovich.jpg
Фото Івана Завадовського, зроблене у фотостудії Хлопоніна, що розміщувалася на розі вулиць Дерибасівської та Преображенської в Одесі
Народився 1780
Помер 1837
Поховання Перший Християнський цвинтар (Одеса)
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність World traveler
Знання мов російська
Учасник War of the Second Coalition[d]
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня орден Святої Анни III ступеня

БіографіяРедагувати

Згідно словнику А. ПоловцеваРедагувати

Перша біограма про І.Завадовського побачила світ наприкінці 1890-х, а саме, у словнику А.Половцова, який, у свою чергу, звертався до загального морського списку Морського міністерства. Взагалі, то був послужний список після-петрівських часів, укладений стисло і по-військовому. В наші дні, домінуючі довідкові зведення про І.І.Завадовського, з’явились, ймовірно, із появою вікіпедії, але так і залишилось російськомовними, одноманітними, і дуже схожими на вже згадану біограму авторства А.Половцева, і, як часто буває, без посилання на неї[1].

ПоходженняРедагувати

Існують кілька версій походження І.І. Заводовського. Зокрема, вже декілька років І.І. Завадовський згадується у вікі-переліку відомих представників роду Завадовських, які, за родинною легендою, начебто походять від польського шляхтича Якова Завадовського, дворянина герба Равич. У деяких джерелах він наводиться як Яків Равич-Завадовський. Проте відомо, що були й інші дворянські роди Завадовських, можливо, спільного походження з графським, що внесені до 1-х частин Родовідних книг Волинської, Санкт-Петербургської та Херсонської губерній[1].

Як вдалося з’ясувати В. Придатко-Доліну, І.І.Завадовський мав родинне коріння, народився, (хрестився?) і, в різний час, проживав на території Лівобережної і Причорноморської України, адміністративно-територіальний статус якої суттєво змінювався. «Завадовские» є у списку «Малороссийские фамилии из числа генеральной старшины и полковников войска Малороссийского до 1764 года». Дуже цікаві деталі, у тому числі, щодо дворянства (саме нашого Завадовського), оприлюднив історик-ентузіаст з Миколаївщини – В. Н. Христенко, який написав, що у контр-адмірала І.І.Завадовського було двоє синів – Михайло Іванович Завадовський (1815 – після 1841) і Олександр Іванович Завадовський (1817 – 1877), і додав, що запис про народження і хрещення Михайла був у метричній книзі «с. Крутьков Гадячского повета Покровской церкви». Сьогодні – це Церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці у кутку Крутьки села Сари Гадяцького району Полтавської області. Можна припустити, що їхній батько, І.І.Завадовський, був родом із тих країв, з Полтавщини. У нотатках до біографії сина І.І.Завадовського, Михайла, майбутнього віце-адмірала, згадується, що Михайло був «из дворян Полтавской губернии, православный» – за записами В.Христенка. У 1796 році І.І.Завадовський був зарахований у Чорноморський морський корпус, а, як відомо, «основная масса кадет была потомственными дворянами или детьми личных дворян». Тож версія щодо Полтавщини має обгрунтування. Існують нотатки про зарахування «Завадовських» (яких?) до дворянства у Полтавській губернії, але без деталей[1].

ДворянствоРедагувати

Не виключено, що члени родини майбутнього мореплавця (дід – ?.?.Завадовський, батько – Іван ..? Завадовський), спроміглися отримати своє полтавське (гадячське?) дворянство, як військові люди (старшини Війська Запорожського), підлеглі когось із Гетьманів, а потім царів-та-імператорів-і-імператриць (Петра Першого, і, далі, може, іще восьми після нього), пройшовши процедуру отримання власності (землі і кріпаків), російського службового рангу (від прапорщиків до прем’єр майорів) і нобілітацію. Дослідники пишуть, що у XVIII мала місце шалена гонитва колишніх січовиків за дворянськими свідоцтвами. Зате, це давало привілеї, зокрема, діти дворян мали змогу отримувати освіту в привілейованих навчально-виховних закладах[1].

Морська кар'єраРедагувати

 
Колишня гімназія (наразі середня школа) на місці першого будинку Чорноморського кадетського корпусу у Миколаєві, де починав навчатися Іван Заводовський, вулиця Адміральська, 24

1 січня 1796 року, у віці 16 років, Іван Іванович Завадовський був зарахований у Чорноморський кадетський корпус (Миколаїв). Останній був створений у Херсоні, у 1792 році, але переведений до Миколаєва під час переїзду контори Чорноморського адміралтейського правління. Корпус розмістився у спеціально побудованій будівлі, на місці якої наразі знаходиться гімназія №2 (Адміральська, 24). Через чотири роки сюди був прийнятий на навчання і виховання юнак Іван Завадовський. Потім, адміралтейство вирішило, що краще мати один кадетський корпус замість декількох, а саме у С.-Петербурзі. Відповідно, у Миколаєві будівлю корпусу звільнили і перевезли туди (із Херсона?) штурманське училище й училище корабельної архітектури. Пізніше училище перенесли на Пороховий мис. На місці колишнього корпусу збудували будівлю гімназії, яка збереглася до нашого часу.

Кадетський корпус закінчив 1 жовтня 1798 року, отримавши чин гардемарина. У 1798-1800 роках на 74-гарматному кораблі «Симеон и Анна» під командуванням капітана 2-го рангу К. С. Леонтовича перейшов з Севастополя в Архіпелаг і брав участь при взятті фортець Відо і Корфу, а потім ходив на 46-гарматному фрегаті «Навархия Вознесение Господне» під командуванням капітана 2-го рангу графа Н. Д. Войновича між Трієстом і Анконой і брав участь у здобутті фортеці Анкона. 9 травня 1801 р. був проведений в чин мічмана і на 46-гарматний фрегат «Зішестя Святого Духа», на якому ходив від Корфу до Бріндізі і перейшов до Константинополя.

У 1802 році на бригантині «Іларіон» перейшов з Константинополя до Миколаєва. У 1803 р. на кораблі «Ратна» ходив від Херсона до Севастополя. У 1805 році на кораблі «Исидор» здійснив похід від Севастополя на Корфу і назад. Після чого поїхав у відрядження в Кострому за рекрутами. У 1807-1811 роках крейсував по Чорному морю.

8 січня 1809 р. був проведений в чин лейтенанта. У 1811 році на фрегаті «Лилия» ходив до Дунаю і брав участь у блокаді Варни. Був нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за відвагу під Варною при знищенні ворожих судів. У 1812-1817 рр. ходив у Чорному морі. У 1817 р. командував десятьма канонерськими човнами і ходив між Херсоном і Миколаєвом. У 1818 році командуючи бригом «Мингрелия», ходив від Миколаєва до Севастополя.

28 лютого 1819 р. був проведений в капітан-лейтенанти і на фрегаті «Флора» ходив у Чорному морі і в тому ж році був переведений в Балтійський флот. У 1819-1821 рр. на шлюпі «Восток» під командуванням капітана 2-го рангу Ф. Ф. Беллінсгаузена І.І. Завадовський здійснив кругосвітнє плавання до Південного океану. 5 серпня 1821 був проведений «за вояж» в чин капітана 2-го рангу і нагороджений подвійним окладом платні. У тому ж році, 26 грудня, «За сумлінну вислугу в офіцерських чинах 18-ти шестимісячних морських кампаній» нагороджений орденом Святого Георгія 4-го класу.

У 1823 році І.І. Завадовський був переведений з Балтійського на Чорноморський флот і в 1824 році відряджений до Кременчука комісіонером Чорноморського департаменту. У 1825-1828 рр. командував Дунайською флотилією під час взяття фортеці Ізмаїл. 6 січня 1826 був проведений в чин капітана 1-го рангу, а 29 травня 1828 р. в чин контр-адмірала за заслуги при знищенні турецької флотилії під Браїловом. 20 лютого 1828 р. був звільнений у відставку[2].

Участь у відкритті АнтарктикиРедагувати

Іван Заводовський був помічником капітана шлюпу “Восток”, який разом з шлюпом “Мирный” брав участь у південно-полярній експедиції Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена 1819-1821 рр. Учасники експедиції в 1820 р. відкрили острови з групи Південних Сандвичевих островів, острови Олександра та Петра І. Частиною дослідників вважається, що експедиція Беллінґсгаузена у 1820 р. могла першою спостерігати берег антарктичного континенту[3].

Географія життя пов’язана з УкраїноюРедагувати

Географія життя тісно пов’язана з Україною: Лівобережна Гетьманщина (Гадяч) – ймовірно, землі предків, і, одночасно, місто, де був старостою його онук, Віктор;  «с. Крутьков Гадячского повета» (сьогодні – кут Крутьки села Сари Гадяцького району Полтавської області) – місце народження і хрещення першого, старшого сина, Михайла, і, ймовірно, місце розташування родинного, батьківського маєтку (?); Миколаїв (Николаев) – місто, де юнак виховувався і навчався, а також місце сьогоднішнього проживання родичів, у яких і зараз зберігається рідкісні сімейні фото, а також мінерал, привезений (ним?), з острова Завадовського (Антарктида), і де до пам’ятного списку адміралів міста включено його молодшого сина – Олександра; Севастополь, Корфу, Триєст, Анкона, Бриндизи, Константинополь, Херсон, Севастополь, Кострома, р. Дунай, Варна, Чорне море, Балтійське море, сьогоднішня Антарктика (і морський шлях до неї), р.Дунай, Ізмаїл; Одеса – місце служби і місто останніх років життя і поховання, і де поблизу Приморського бульвару є «будинок контр-адмірала Завадовського»[1].

Останні роки життяРедагувати

Широкому загалу достеменно не відомо, як проходили останні роки життя мореплавця, але дещо історія нам залишила. У 1830 р., за сім років до відходу у інший світ, І.І.Завадовський завершив в Одесі будівництво дохідного будинку на 60 квартир, за проектами архітекторів А.Мельникова і Ф.Боффо, і який у 1833 перекупив у нього француз (Верелю?), і де потім був готель «Петербургский», а також престижний ресторан. У готелі зупинялись відомі особистості. Сьогодні, це будинок №8 на Приморському бульварі в Одесі, який носить народну назву «Дом Завадовского», хоча і належить декільком власникам. Зберігся документ, за яким у 1863 році в одеський ботанічний сад, який тільки народжувався, було передано 200 унікальних рослин із садиби Завадовського. В інтерв’ю, де згадується цей документ, є роз’яснення, що йдеться про контр-адмірала Івана Завадовського, всесвітнього мандрівника. Щодо рослин, то сьогодні їх можна побачити в теплиці Бернардацці в Ботанічному саду Одеського національного університету імені Іллі Мечникова. Щодо садиби – то сьогодні це територія ландшафтного заказника «Завадовський» у складі природно-заповідного фонду України[1] .

Місце похованняРедагувати

І.І.Завадовський був похований у 1837 році, в Одесі, на Першому (Старому) Християнському цвинтарі, поблизу Церкви Всіх Святих, або Усіхсвятської церкви. Могила не зберіглася, так як у 1920-1934 роках і храм і цвинтар були зруйновані більшовиками; у 1937 році на частині території кладовища почали діяти парк культури, танцмайданчик, тир, кімната сміху, атракціони, зоопарк. Зберігся лише церковний запис «Завадовский Иван Иванович 1780 — 1837 командующий Дунайской флотилии контр-адмирал». Зараз, територія старого одеського цвинтаря перебуває на реконструкції[1].

Пам’ять і вшануванняРедагувати

Фото Івана Заводовського було зроблено у фотостудії Хлопоніна, яка розміщувалася на розі вулиць Дерібасівської і Преображенської, в Одесі[1].

23 грудня 1819 (4 січня 1820) Ф.Беллінґсгаузен назвав іменем І.Завадовського один Південних Сандвічевих островів, а академік живопису П.Михайлов встиг намалювати острів аквареллю. Більш відомою є чорно-біла версія малюнка – із додатку «Атлас к путешествию капитана Беллинсгаузена…». Острів входить до складу Британських заморських територій (South Georgia and the South Sandwich Islands). В 1956 році радянська антарктична експедиція відкрила і назвала іменем І.Завадовського іще один острів – у Західному шельфовому льодовику поблизу Антарктиди.

У 2016 році Уряд Південної Джорджії та Південних Сандвічевих Островів надрукував чотири поштові марки «Острів Завадовського. Також, в честь Завадовського названий льодовик на острові Петра I.

У кіноповісті Олександра Довженка «Антарктида» (1950?) Іван Завадовський є одним із домінуючих персонажів. Дуже ймовірно, що О.Довженко неодноразово згадував капітана-лейтенанта у кіносценарії «Відкриття Антарктиди», і про що ми дізнаємось, якщо цей рукопис буде знайдений.

Існує пропозиція в рамках урочистостей з 200-річчя відкриття Антарктики встановити меморіальні дошки в місцях пов’язаних з І. Заводовським в Одесі (будинок Заводовського) та Миколаєві (штурманське училище)[3].

ПосиланняРедагувати

Джерела:Редагувати