Заборонені барви

«Заборонені барви» (яп. 禁色 Kinjiki) — роман японського письменника Юкіо Місіми (справжнє і'мя Хіраока Кімітаке), що став найбільш гомоеротичним і масштабним одкровенням автора. Своєрідною основою для роману послужила новела Томаса Манна «Смерть у Венеції»[1].

«Заборонені барви»
Misima Barvy cover.jpg
Обкладинка українського видання
Автор Юкіо Місіма
Назва мовою оригіналу 禁色 (Kinjiki)
Ілюстрації Є. В. Вдовиченко
Мова японська
Серія «Карта світу»
Жанр ЛГБТ-тематика в літературіd
Видавництво Фоліо, Харків
Видано 1953
Видано українською 2011
Перекладач(і) Дмитро Москальов
Сторінок 670
ISBN 978-966-03-5429-6

СюжетРедагувати

Відомий старий письменник Сюнсуке, що вже давно списався, зустрічає юнака на ім’я Юїті Мінамі і відкриває у ньому ту красу, про яку сам Юїті спершу не здогадувався. Відбувається своєрідне відкриття Нарциса стороннім спостерігачем. Письменник, усвідомлюючи, що юнак володіє тим, чого йому все життя бракувало, – красою, здатністю причаровувати – прагне перетворити Юїті на знаряддя моральних тортур, аби помститися жінкам, які не покохали його, Сюнсуке. Те, що юнак спроможний кохати тільки юнаків, лише розпалює уяву старого. Дивний вчинок і страшний вчинок – життя Юїті круто змінюється, з волі Сюнсуке він бере шлюб, і водночас перетворюється на світського лева, завойовника жіночих сердець. Це фальшиве амплуа гнітить Юїті, він відчуває провину перед дружиною. Він – іграшка в руках Сюнсуке. Йому хочеться втекти, і тут виявляється, що є інший світ – світ, заселений такими, як він сам. Юїті занурюється у цей світ непримітних для широкого загалу барів і особняків, де геї так само прагнуть володіти його красою, як і жінки, яких він не може кохати. Він легко міняє коханців, дозволяє собі вередування, зверхність, але аромат розквітлого Нарциса виявляється отруйним і для нього, і для близьких людей.

У фіналі Юїті вирішує навідатися до Сюнсуке і віддати йому чек, виписаний на його ім'я старим другом письменника Кавадою, що був закоханий в Юїті, щоб стати абсолютно вільним від старого. По дорозі до його будинку Юїті бачить пожежу: знак, що постійно зустрічався юнакові з дня його першого гомосексуального зв'язку.

Він застає Сюнсуке зненацька: той працював над автобіографічним есе і не чекав гостя. Обоє почали відчувати присутність когось третього, іншого Юїті. Після випитого вина Сюнсуке вирішив подрімати і попросив Юїті розбудити його через 20-30 хвилин. Письменника знаходять мертвим. Лікар пояснює, що смерть настала в результаті суїциду (летальна доза павіналу). Сюнсуке залишив заповіт: увесь його статок відтепер належить Юїті.[2][3].

ПерекладиРедагувати

Українською роман роман вийшов у 2011 році у видавництві «Фоліо» у перекладі Дмитра Москальова.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Новиков, Александр Владимирович. Эстетика Мисимы Юкио и европейские представления о красоте. Научная электронная библиотека disserCat. 2005. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 20 жовтня 2014.  (рос.)
  2. Дмитро Княжич. Юкіо Місіма: Тернистий шлях до вітчизняного читача. ЛітАкцент. 2011-06-20. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2014. 
  3. Краткое содержание романа Мисимы «Запретные цвета» Архівовано 20 жовтня 2014 у Wayback Machine. // Брифли (рос.)