Забел Єсаян
| Забел Єсаян | ||||
|---|---|---|---|---|
| Զապէլ Եսայեան | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | зах-вірм. Զապել Հովհաննիսեան | |||
| Народилася | 4 лютого 1878 Скутарі, Константинополь, Османська імперія | |||
| Померла | 1943 Сибір, СРСР | |||
| Країна | .svg){kind=small} Османська імперія.svg){kind=small} СРСР | |||
| Національність | вірменка | |||
| Місце проживання | Париж Вірменська РСР[1] | |||
| Діяльність | прозаїк, поет, перекладач | |||
| Alma mater | Сорбонна | |||
| Заклад | Tzolkd, Hogd, Aztagd, Mer Oughined і Anahitd | |||
| Мова творів | вірменська, французька | |||
| У шлюбі з | Dikran Yesayand | |||
| Автограф |  | |||
|
| ||||
 Забел Єсаян у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Забел Єсаян (вірм. Զապէլ Եսայեան; 4 лютого 1878–1943) — османська вірменська письменниця, перекладачка, професор літератури.
Біографія
ред.Забел Говганесян народилася уночі 4 лютого 1878 року в сім'ї Мкртіча Говганесяна у Сілагдарі, поблизу Скутарі, під час Російсько-турецької війни.[3] Вона відвідувала початкову школу Святого Хреста (Սուրբ Խաչ).
У 1895 році поїхала до Парижа, де вивчала літературу й філософію у Сорбонні. Під враженням від французького романтизму та відродження вірменської літератури у XIX столітті, почала писати сама. Перший її вірш («Нічна пісня») з'явився у періодичному виданні Аршака Чобаняна Tsaghik (Квітка) у 1895 році. Публікувала оповідання, есе, статті та переклади (французькою й вірменською) у таких виданнях як Mercure de France, L'Humanité, Massis, Anahit, та Arevelian Mamoul.[4] Під час перебування в Парижі вийшла заміж за художника Тіграна Єсаяна. У них було двоє дітей, Софі та Грант.
Після Молодотурецької революції у 1908 році Забел Єсаян повернулася до Константинополя. У 1909 році вона відвідала Кілікію та опублікувала серію статей про різню в Адані.[5] Трагічна доля вірмен Кілікії стала також предметом її книги Посеред руїн (Աւերակներու մէջ, Константинополь, 1911), новели Прокляття (1911) та оповідань Сафие (1911), та Нова наречена (1911).
Забел Єсаян була єдиною жінкою у списку вірменських інтелігентів, що підлягали арешту і депортації Османським Молодотурецьким урядом 24 квітня 1915 року.[6] Вона змогла уникнути арешту і вилетіти до Болгарії, а тоді на Кавказ, де працювала з біженцями, документуючи їхні свідчення жахів, що відбувалися під час геноциду вірмен.
У 1918 році вона перебувала на Середньому Сході, організовуючи переселення біженців і сиріт. До цього періоду належать новели Остання чаша (Վերջին բաժակը) і Моя душа у вигнанні (Հոգիս աքսորեալ, 1919; перекладена англійською у 2014), де вона описує побачену несправедливість. Вона цілком підтримувала радянську Вірменію, і в романі Відступаючі сили (Նահանջող ուժեր, 1923) описувала соціально-політичні умови свого часу. Вона відвідала Вірменську РСР у 1926 році й невдовзі опублікувала свої враження у Прометей звільнений (Պրոմէթէոս ազատագրուած, Марсель, 1928). У 1933 році вона вирішила поселитися у радянській Вірменії зі своїми дітьми і у 1934 році взяла участь у першому з'їзді Списки письменників СРСР у Москві. Викладала французьку та вірменську літературу в Єреванському державному університеті і продовжувала писати. До цього періоду належать новела Сорочка з вогню (Կրակէ շապիկ, Єреван, 1934; перекладена російською 1936) і її автобіографічна книга Сади Силидар (Սիլիհտարի պարտէզները, Єреван, 1935; перекладена англійською у 2014).
Під час Великого терору її було звинувачено в «націоналізмі» й арештовано у 1937 році. Вона померла за невідомих обставин: існує припущення, що вона померла у засланні, імовірно в Сибіру, в 1943 році.[5]
Примітки
ред.- ↑ Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Ara Baliozian (1982). The Gardens of Silihdar and Other Writings (вид. 1st). New York, New York: Ashot Press. с. 53. ISBN 0-935102-07-8.
- ↑ Kevork Bardakjian (2000). A reference guide to modern Armenian literature, 1500-1920: with an introductory history. Wayne State University Press. с. 714.
- ↑ а б Ruth Bedevian. WRITING - HER LIFE’S MISSION. An electronic library featuring a huge collection of documents on Armenian literature, history, religion and anything Armenia-related. Armenianhouse. Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 10.10.2011.
- ↑ Atamian, Christopher (28.10.2011), Finding Zabel Yesayan, Finding Ourselves, Ararat Magazine, архів оригіналу за 04.11.2011, процитовано 07.05.2015
Посилання
ред.- Інтерв'ю з американським перекладачем «Сади Силидар» [Архівовано 16 травня 2015 у Wayback Machine.]