Вікіпедія

Жан Тардьє

Жан Тардьє (фр. Jean Tardieu; 1 листопада 1903, Сен-Жермен-де-Жу — 27 січня 1995, Кретей) — французький поет, драматург, есеїст, перекладач. Один із зачинателів театру абсурду.

Жан Тардьє
фр. Jean Tardieu
Народився 1 листопада 1903(1903-11-01)[1][2][…]
Сен-Жермен-де-Жу
Помер 27 січня 1995(1995-01-27)[1][2][…] (91 рік)
Кретей
Поховання Вільє-су-Грез
Країна  Франція[4]
Діяльність письменник, співак, поет
Alma mater Кондорсе
Мова творів французька
Батько Victor Tardieud
Мати Caroline Luiginid
Нагороди
CMNS: Жан Тардьє у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився в 1903 році в родині художника Віктора Тардьє та арфістки Каролін Луїджині [5]. Навчався у знаменитому паризькому ліцеї Кондорсе[6]. У 17 років пережив нервовий зрив і світоглядну кризу, відлуння якої відчувається у його творчості.

Вивчав у Парижі спочатку право, потім літературу [5]. Працював у музеях, видавництвах, на радіо.

Творчість ред.

Перші поетичні збірки Тардьє вийшли в 1930-і роки, коли він, разом з А. Жідом, Ж. Поланом, Ф. Понжем та ін., входив до групи письменників, що об'єдналися навколо літературного журналу «Нувель ревю франсез». Поезії цього періоду властивий похмурий ліризм та відчуття тривоги [5] . У 1930-ті — 1940-ті роки Тардьє також перекладав з німецької Гете та Гельдерліна.

Славу Тардьє принесли вірші, написані під час Другої світової війни, коли він брав участь у русі Опору. Вірші, що друкувалися в роки окупації підпільно, пізніше були зібрані в книзі «Задушені боги» (1946).

У повоєнний час творча манера Тардьє суттєво змінюється: у ній з'являються елементи театральності, гри [5]. Тардьє спілкується з багатьома представниками групи УЛІПО. У 1951 році виходить чи не найвідоміша поетична збірка Тардьє «Месьє Месьє», насичена парадоксами, каламбурами, словесною грою.

Після війни Тардьє працює на радіо і пише радіо- та театральні п'єси в стилі «театру абсурду». У цих коротких п'єсах Тардьє експериментує з мовою, демонструючи абсурдність мовних та соціальних умовностей [5].

Тардьє є також автором низки есеїв про живопис та музику. Ці два види мистецтва завжди приваблювали його; деякі з його віршів побудовані за законами музичної композиції, а чимало його віршованих збірок створювався у співпраці з художниками, такими як Пікассо, Макс Ернст, П'єр Алешинскі та Ганс Гартунг [5].

Тардьє також має тексти, написані для дитячої аудиторії [5].

Твори ред.

  • Œuvres, зібрання творів у серії "la collection Quarto" видавництва Ґаллімар.
  • Le ciel a eu le temps de changer, correspondance 1922-1944 de Jean Tardieu avec l'universitaire et étruscologue Jacques Heurgon, 272 pages, 2004 ISBN 2908295741 (Листування)[6].

Поезія, опублікована у видавництві Ґаллімар ред.

  • 1939 : Accents
  • 1943 : Le Témoin invisible
  • 1947 : Jours pétrifiés
  • 1951 : Monsieur, Monsieur , poèmes humoristiques
  • 1954 : Une voix sans personne
  • 1961 : Choix de poèmes 1924-1954
  • 1961 : Histoires obscures
  • 1968 : Le Fleuve caché
  • 1972 : La Part de l'ombre (choix de proses)
  • 1976 : Formeries
  • 1979 : Comme ceci, comme cela
  • 1986 : Margeries, poèmes inédits 1910-1985.
  • 1986 : L'Accent grave et l'accent aigu (reprend Formeries, Comme ceci comme cela, Les Tours de Trébizonde)
  • 1986 : Poèmes à voir

Проза, опублікована у видавництві Ґаллімар ред.

  • Figures, poèmes en prose
  • La Première Personne du singulier, 1952
  • Pages d'écriture
  • Les Portes de toile
  • Le Professeur Froeppel
  • Les Tours de Trébizonde
  • On vient chercher Monsieur Jean, 1990
  • Le Miroir ébloui
  • Lettre de Hanoï
  • L'Amateur de théâtre.
  • Lettre de Hanoï publication posthume 1997

П'єси, опубліковані у видавництві Ґаллімар ред.

  • Un mot pour un autre
  • Théâtre de chambre
  • Poèmes à jouer
  • Une soirée en Provence ou Le mot et le cri
  • La Cité sans sommeil
  • La Comédie du langage, suivi de La Triple Mort du client 1987
  • La Comédie de la comédie (ou "Oswald et Zénaïde", ou "Les Apartés") 1966
  • La Comédie du drame
  • La Sonate et les trois messieurs ou Comment parler musique
  • Finissez vos phrases
  • Il y avait foule au manoir

Ілюстровані книжки, опубліковані у видавництві Ґаллімар ред.

  • Jours pétrifiés, poèmes avec six pointes sèches de Roger Vieillard.
  • L'Espace et la flûte, poèmes, variations sur douze dessins de Pablo Picasso.
  • Conversation-sinfonietta, essai d'orchestration typographique par Robert Massin.

Дитячі книжки, опубліковані у видавництві Ґаллімар ред.

  • Il était une fois, deux fois, trois fois... ou la table de multiplication mise en vers, illustrations d'Élie Lascaux.

Публікації в інших видавців ред.

  • Le Fleuve caché (Jacques Schiffrin).
  • Poèmes (Le Seuil).
  • Les Dieux étouffés (Seghers).
  • Jean Bazaine, Maurice Estève, Charles Lapicque, en collaboration avec André Frénaud et Jean lescure (éd. Louis Carré).
  • Le Démon de l'irréalité (Ides et calendes).
  • Charles d'Orléans (PUF).
  • Le Farouche à quatre feuilles, en collaboration avec André Breton, Lise Deharme et Julien Gracq (Grasset).
  • De la peinture abstraite (Mermod).
  • Jacques Villon, préface pour le catalogue d'exposition (Louis Carré).
  • André Jordan et l'attention à l'humain, catalogue d'exposition (Galerie Charpentier).
  • Hans Hartung (Hazan).
  • Hollande (Maeght).
  • C’est-à-dire (éd. Georges Richar).
  • Déserts plissés, poèmes sur des frottages de Max Ernst (Bölliger).
  • Obscurité du jour (Skira).
  • Un monde ignoré, poèmes sur des photographies de Hans Hartung (Skira).
  • Le Parquet se soulève (Brunidor-Apeïros).
  • L'Ombre la branche (Adrien Maeght).
  • Des idées et des ombres (Éditions R.L.D.).
  • Un Lot de joyeuses affiches (R.L.D.).
  • Carta Canta (chez Lydie et Robert Dutrou).
  • Causeries devant la fenêtre, entretiens avec Jean-Pierre Vallotton (PAP).
  • Conversation (poésie)
  • Les épaves reconnues, le poème illustre neufs gravures de Maïlys Seydoux-Dumas[7].
  • Interpellations, onze extraits de poème illustre onze gravures de Maïlys Seydoux-Dumas.
  • Les Abysses, un extrait du poème La Part de l'Ombre illustre onze eaux fortes de Maïlys Seydoux-Dumas.

Визнання ред.

У 1972 році Жан Тардьє здобув Велику поетичну премію Французької академії. У 1986 році одержав Велику премію товариства літераторів Франції[8] .

На вірші Тардьє писали музику Жермен Тайфер, Анрі Дютійо, Вольфганг Рим, Софі Лаказ. Його книги ілюстрували Жан Базен та ін.

Переклади українською ред.

Одну поезію Тардьє українською переклав Олег Жупанський (у збірці дитячих перекладів «Троє цуценят покидають Париж»).

Примітки ред.

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118620819 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ доба
  5. ↑ а б в г д е ж Larousse.
  6. ↑ а б Correspondance de Jean Tardieu et Jacques Heurgon, fondation La Poste
  7. ↑ Calaméo.com
  8. ↑ L’Internaute. Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 11 вересня 2016.

Література ред.

  • Jean Tardieu/Émilie Noulet, ed. Paris: Seghers, 1964 (перевид. 1978)
  • Jean Tardieu/Constantin Tacou, ed. Paris: Ед. de l'Herne, 1991
  • Jean Tardieu/Marie-Louise Lentengre, ed. Париж: J.-M. Place, 2003 (матеріали міжнародного колоквіуму)
  • Dossier Jean Tardieu. Paris: Société d'histoire du théâtre, 2003

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан_Тардьє&oldid=38094825