Жан-Матьє-Філібер Серюр'є

Жан-Матьє-Філібер Серюр'є
фр. Jean-Mathieu-Philibert Sérurier
Народився	8 грудня 1742; Лан (Лаон)
Помер	21 грудня 1819 (77 років); Париж
Поховання	Дім Інвалідів
Країна	Франція
Національність	француз
Діяльність	військовий очільник
Знання мов	французька
Учасник	Наполеонівські війни
Роки активності	з 1755
Титул	граф, пер Франції
Посада	пер Франції[d] і член Охоронного сенатуd
Військове звання	Маршал Франції
Конфесія	католицтво
У шлюбі з	Луїза-Марія-Мадлен Ітассе
Нагороди	Маршал Імперії[d] (19 травня 1804) маршал Франції імена, нанесені на Тріумфальну арку
	Герб;
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Жан-Матьє-Філібер Серюр'є (фр. Jean-Mathieu-Philibert Sérurier, *8 грудня 1742, Лан —†21 грудня 1819, Париж) — французький військовий діяч часів Першої республіки та Першої імперії, граф Імперії (з 3 червня 1808), маршал (з 19 травня 1804) і пер (з 1814) Франції.

Життєпис ред.

Молоді роки ред.

Походив зі дворянського стану, син службовця з королівських стаєнь. У 1755 році поступив до провінційної міліції. У 1759 році стає прапорщиком в Омонському піхотному полку. В його складі бере участь у Семирічній війні. У 1760 році отримав поранення у битві при Варбурзі. у 1762 році отримує звання лейтенанта Боського піхотного полку, а потім спрямований до Португалії. У 1770—1771 роках служив помічником графа Марбо на Корсиці. У 1778 році отримує звання капітана. У 1788 році вирішив піти у відставку, проте у 1789 році отримав звання майору у Медокському піхотному полку.

На службі Республіці ред.

Серюр'є підтримав Французьку революцію, згодом вступив до лав нової армії. У 1791 році стає підполковником. Згодом воював в Піренейській армії. У 1792 році він вже полковник. Планував емігрувати, проте завдяки Полю Баррасу у 1793 отримує звання бригадного генерала. Того ж року спрямовується до Італійської армії, де бере участь у боях на півдні Італії.

Вже у 1794 році стає дивізійним генералом. Воював під командування спочатку Франсуа Келлермана, потім Бартелемі Шерера, нарешті Наполеона Бонапарта. Невдовзі Серюр'є — один з найближчих помічників останнього. Звитяжив у 1795—1796 роках у битвах при Мондові, Лонато, Ла-Фоваріте. У 1797 році захопив Мантую, того ж року призначається губернатором Венеції, а у 1799 році — Лукки. Під час походу австрійсько-російської армії на чолі з Олександром Суворовим намагався чинити опір на півночі Італії, проте марно — 28 квітня здався у Вердеріо. Втім незабаром був звільнений з полону й повернувся до Парижу.

На службі у Наполеона ред.

Брав активну участь у заколоті 18 брюмера, за що незабаром отримав посаду сенатора, увійшов до Державної ради. У 1802 році призначається віце-президентом Сенату, а у 1803 році — претором сенату. У 1804 році отримує звання маршала й посаду губернатором Дому Інвалідів, 1805 році нагороджується великим орлем ордену Почесного легіону, 1808 року — графом Імперії, 1809 року — командувачем Національної гвардії.

У ніч з 30 по 31 березня 1814 року він наказав спалити у дворі Дому Інвалідів 1417 прапорів, захоплені у ворогів, починаючи з воєн часів Людовика XIV, а також меч і королівські знаки Фрідриха II, короля Прусії. Попіл було кинуто до річки Сени.

Останні роки ред.

Після зречення Наполеона I підтримав повернення Бурбонів, за що отримав звання пера. Втім під час Ста днів перейшов на бік Наполеона Бонапарта, але не втручався у яки-небудь справи. Після другого повернення Бурбонів увійшов до складу судової колегії над маршалом Неєм й голосував за його страту. Проте за підтримку Наполеона під час Ста днів Серюр'є було позбавлено звань маршала, пера й посади губернатора Дому Інвалідів.

1 січня 1819 року Серюр'є повернуто звання маршала, але 21 грудня 1819 року він помер у Парижі.

Джерела ред.

Karl Bleibtreu: Marschälle, Generale, Soldaten Napoleons I. VRZ-Verlag, Hamburg 1999, ISBN 3-931482-63-4 (Nachdr. d. Ausg. Berlin 1899).