Еґберт I (король Берніції)
Еґберт I (Екгберт I; дав.-англ. Ecgberht I, англ. Egberht I; помер у 873) —король Берніції (867—872).
| Еґберт I давн-англ. Ecgberht | ||
| ||
|---|---|---|
| 867 — 872 | ||
| Попередник: | Елла II и Осберт | |
| Спадкоємець: | Ріксіг | |
| Смерть: | 873 | |
| Батько: | Етельред II[1] | |
| Діти: | Eadwulf II of Northumbriad[2][1] і Еґберт II[1] | |
Біографія
ред.Найбільш докладні свідчення про Еґберта I містяться в працях автора XII століття Симеона Даремського[3].
Згідно з «Церковною історією Англії» Симеона Даремского, перша згадка про Еґберта I відноситься приблизно до середини 860-х років, коли той був одним з наближених до англосаксонських правителів Нортумбрії. Ймовірно, Еґберт належав до вищих верств нортумбрійскої знаті. Можливо, він був етелінгом[4][5].
У той час Нортумбрія часто піддавалася нападам скандинавських вікінгів. В ході одного з таких нападів, що здійснений Великою язичницькою армією на чолі з Іваром Безкостим і Хальфданом, 21 березня 867 року в битві під стінами Йорка загинули два нортумбрійскі королі, Елла II і Осберт. Після загибелі цих монархів Нортумбрія потрапила під контроль скандинавів. Ті, бажаючи зміцнити владу над завойованими землями, поклали на престол свого ставленика. Їх вибір з невідомих причин впав на Еґберта, якому було довірено управління територією Нортумбрійского королівства на північ від річки Тайн, в той час як більш південні землі з містом Йорк залишилися під владою данів[3][4][6][7][8][9].
Про правління Еґберта I відомостей майже не збереглося. За свідченням Симеона Даремського, цей монарх був у всьому слухняний волі вікінгів. Така покірність Еґберта викликала сильне невдоволення серед його підданих. В результаті в 872 році в Нортумбрії відбулося повстання, очолене Ріксігом, можливо, родичем попередніх нортумбрійських королів. Еґберт та архієпископ Йоркський Вульфгер, що підтримував правителя, були змушені покинути королівство[3][4][7][8][10].
Втікачі знайшли притулок при дворі короля Мерсії Бурґреда. Однак якщо Вульфгер все ж зумів пізніше повернутися у Йорк, то Еґберт так і помер вигнанцем у 873 році. Після його смерті влада над англосаксонською частиною Нортумбрії остаточно перейшла до Ріксіга[3][4][6][8][9].
Примітки
ред.- ↑ а б в Guido M. Anglo-Saxon Aristocracy: Tracing Lineages // Foundations — 2005. — Т. 1, вип. 6. — С. 411.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б в г Симеон Даремский. Церковная история Англии (годы 867, 872 и 873).
- ↑ а б в г Kirby D. P. The Earliest English Kings : [англ.]. — London-New York : Routledge, 2000. — P. 173—174. — ISBN 978-0-415-24211-0.
- ↑ Higham N. J. The Kingdom of Northumbria AD 350—1100 : [англ.]. — Stroud : Sutton, 1993. — P. 179. — ISBN 978-0-8629-9730-4.
- ↑ а б Глебов А. Г. Англия в раннее средневековье : [рос.]. — СПб. : Евразия, 2007. — С. 194. — ISBN 978-5-8071-0166-9.
- ↑ а б Хилл П. Альфред Великий и его война с викингами. — СПб. : Евразия, 2014. — С. 58—59, 117. — ISBN 978-5-91852-079-6.
- ↑ а б в Ashley M. The Mammoth Book of British Kings & Queens : [англ.]. — London : Robinson, 1998. — P. 294. — ISBN 1-8411-9096-9.
- ↑ а б England, Anglo-Saxon & Danish Kings (англ.). Foundation for Medieval Genealogy. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 6 квітня 2016.
- ↑ Abels R. Ph. Alfred the Great: War, Kingship, and Culture in Anglo-Saxon England : [англ.]. — New York : Longman, 1998. — P. 142. — ISBN 0-582-04047-7.