Відкрити головне меню

Етюд (фр. etude — вчення, вивчення) — п'єса навчального характеру в якій застосовується певний технічний прийом гри, або невеликий музичний твір віртуозного характеру.

Серед етюдів виділяють технічні (навчальні) (у творчості М. Клементі, Р. Крейцера, К. Черні та ін.); високохудожні концертні етюди-п'єси (у творчості Б. Бартока, Й. Брамса, М. Лисенка, Ф. Ліста, Н. Паганіні, О. Скрябіна, Ф. Шопена та ін.); етюди-картини С. Рахманінова, симфонічні етюди Р. Шумана та ін.

Становлення етюдуРедагувати

Етюд як музичний жанр сформувався на початку XIX ст.. Його попередниками були жанри (наприклад, сонати Д. Скарлатті), зорієнтовані на формування певних технічних навичок. Педагоги-композитори М. Клименті, К. Черні та інші почали використовувати етюди як самостійні навчальні твори.

Ф. Шопен змінив погляд на етюд, як тільки навчальний твір. Він уперше звернувся до етюду в 10 опусі (1828–1832). У 25 опусі (1832–1837) етюди Шопена досягли своєї досконалості. Вони стали не тільки навчальним матеріалом, але й окремими закінченими творами. Написані в різних тональностях, вони мають в основі різні жанрові підтексти, демонструють величезне багатство музики.

Етюд у музичному навчанніРедагувати

Етюди у навчанні є подальшим розвитком майстерності виконавця після вправ. Виконання етюдів не тільки закріплює набуті навички, але й надає розуміння емоційного змісту та образу музичних творів.

У сучасній виконавсько-педагогічній практиці репетиційна робота над етюдом складається з трьох послідовних, взаємозалежних етапів. Перший — попереднє ознайомлення з етюдом, коли визначаються основні цілі. Друга стадія — програвання етюду у повільному темпі й аналіз всіх деталей нотного тексту. На завершальному етапі етюд виконується повністю, по можливості без зупинок, із точним дотриманням усіх авторських позначень щодо темпоритму, штрихів, динаміки і фразування.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати