Еротокрит
«Еротокрітос» (грец. Ερωτόκριτος) — поема-романс, шедевр грецької літератури доби венеційського панування у середині XVII ст. Написана близько 1640 року грецьким письменником Вінчентзосом Корнаросом в Іракліоні. Перший класичний твір новогрецькою мовою.
Це величезна поема з 10 тисяч римованих п'ятнадцатискладів, відомих також як політична строфа. У ній поєднуються жанрові ознаки як лицарського роману, так і народного епосу.
Історія
ред.Першоосновою для «Еротокрітоса» Корнароса слугував французький роман «Паріс і В'єнн» авторства П'єра де ла Сіпеда, відомий в Європі з 1482 року. Події роману Корнарос передав у вільній формі, а головне — живою народною мовою східного Криту, на рівній і плавній дімотиці. Завдяки цьому ім'я Вінчентзоса Корнароса неодмінно згадується серед найвизначніших грецьких національних літераторів.
Від первісного роману «Парис і В'єнн» Вінчентзос Корнарос лишив тільки сюжет. Перероблювання виконане з урахуванням національних традицій та особливостей грецької народної мови. Вже сучасники захоплювались Еротокрітосом, оскільки бачили в його рядках віддзеркалення своєї етнічної самобутності. Донині поема не стратила особливого національного звучання, а деякі її фрагменти вважаються майже народними і часто виконуються під час національних свят.
Вперше поема видана 1713 року у Венеції, друге видання відбулось 1763 року в Іракліоні. В усній формі, значно скороченій, поема збеігалась до 20 століття, між тим у 19 столітті «Еротокрітос» слугував джерелом натхнення для Діонісіоса Соломоса і справив значний вплив на таких грецьких поетів, як Костіс Паламас, Костас Крісталліс, Йоргос Сеферіс.
Нині поема неодноразово перевидана, за її мотивами створюються нові літературні та музичні твори. У грецьких театрах створені драматичні постановки «Еротокрітоса». Її вірші, покладені на музику, особливо популярні у виконанні Нікоса Ксілуріса[1] та Васіліса Папаконстантіну[2].
1978 року ЮНЕСКО ухвалила рішення включити «Еротокрітос» до переліку 300 шедеврів світової культури. В Іракліоні, де поема була написана, головним героям Еротокрітосу та Аретусі встановлено пам'ятник[3].
Попри велику популярність поеми в Греції, її перекладено лише чотирма мовами: французькою, англійською, італійською та українською.
Сюжет
ред.Дія поеми відбувається в Афінах, де править цар Іраклій. Вищою моральною цінністю в «Еротокрітосі» виступають згідно з літературними смаками доби любов, не містична, а людська, земна любов царівни Аретуси, дочки афінського царя, і сина радника Еротокрітоса, або Еротокріта. Це прекрасне, піднесене, оновлююче людину почуття, як і у французькому джерелі.
Не маючи надії на взаємність Аретуси, Еротокріт не зізнається їй у власних почуттях. Під покривом ночі він співає Аретусі серенади, і дівчина закохується у невідомого співака. Розгніваний Іраклій бажає вбити Еротокрітоса і віддає відповідний наказ своїм солдатам. Еротокріт долає надісланий царем загін і тікає з Афін, сподіваючись забути і своє кохання.
Аретуса дізнається, хто був тим таємничим співцем, вона у розпачі. Аби розважити дочку, Іраклій влаштовує лицарський турнір. Еротокрітос інкогніто бере у ньому участь і здобуває блискучу перемогу. Цар знову гнівається і висилає юнака з міста. Водночас до Аретуси починає залицятись візантійський імператор, царівна відмовляє йому, за що батько ув'язнює її в одній із башт палацу.
Минає 3 роки, і Афіни опиняються в облозі ворога. Еротокріт повертається на батьківщину, знову інкогніто, і героїчно перемагає ворога. Щасливий цар готовий віддати руку доньки переможцю, але Аретуса не змогла одразу впізнати коханого. Зрештою, пара порозумілась і їхнє кохання перемагає. Еротокрітос одружується з Аретусою.
Сюжетні особливості
ред.Сюжетні розбіжності між літературним прототипом і «Еротокрітосом» свідчать про кардинальні розбіжності у системі етичних цінностей середньовічних критян і французів. На відміну від першоджерела, Аретуса не тікає із коханим Еротокрітосом від розгніваного батька. Вона залишається у рідній домівці, смиренно сподіваючись на розв'язання ситуації. Так само й Еротокрітос перемагає ворога, який загрожує Афінській державі, а отже й персонально царю, батькові Аретуси, не хитрістю, а в чесному двобої.
Ще одна відмінність — тісніша спорідненість із народним епосом, фольклорною традицією, аніж у французького роману. Подібно до головного героя візантійської поеми «Дігеніс Акрітас», Еротокрітос не знає поразок. Імовірно, в цьому причина захоплення Еротокрітосом в Новий час, коли греки бачили в ньому символ своєї батьківщини Греції, яка не бажала скоритись Османській імперії, можливо, майбутнього месника.
Особливу увагу дослідників привертають непоодинокі, детально виписані сцени побутового життя на Криті доби Венеційської Республіки.
Видання українською мовою
ред.Еротокрит: поема/ переклад з грецької Василь Степаненко. Київ, "Веселка", 2016[4]
До цього був лише фрагментарний переклад поеми на українську мову, виконаний Василем Степаненком[5][6].
Примітки
ред.- ↑ Τα θλιβερά μαντάτα — Ερωτόκριτος, Ξυλουρης [Архівовано 6 листопада 2011 у Wayback Machine.] на YouTube
- ↑ Erotokritos - Papakonstantinou на YouTube
- ↑ Ираклион — Герои поэмы "Эротокрит" Винцендзоса Корнароса (1650). Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2010.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 квітня 2018. Процитовано 5 квітня 2018.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Β. Κορνάρος «Ερωτόκριτος» — Василь Степаненко (1950). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2010.
- ↑ Степаненко Василь — Вицендзос Корнарос Эротокрит. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 23 грудня 2010.
Джерела
ред.
- Николау Н. Г. Короткий словарь новогреческой литературы. — Москва : Книжный дом «Либроком», 2010. — 296 с. — ISBN 978-5-397-01373-4.
- Чернышева Т. Н. Греческая литература XVII в. [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]//История всемирной литературы: В 8 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983—1994. — Т. 4. — 1987. — С. 335—339.