Вікіпедія

Ернст Віндіш (мовознавець)

Ернст Вільгельм Оскар Віндіш (нар. 4 вересня 1844, Дрезден – пом. 30 жовтня 1918, Лейпциг) — німецький мовознавець, санскритолог, кельтиколог та індоєвропеіст. З 1877 року він був професором санскриту та порівняльного мовознавства в Лейпцизькому університеті та його ректором у 1895/96 роках.

Ернст Віндіш
нім. Ernst Windisch
Народився4 вересня 1844(1844-09-04)[1][2][…]
Дрезден, Німецький союз
Помер30 жовтня 1918(1918-10-30)[1][2][…] (74 роки)
Лейпциг, Німеччина
Країна Королівство Саксонія
Діяльністьвчитель, викладач університету, Celticist, мовознавець, класичний філолог, філолог, богослов
Галузьфілологія[4], богослів'я[4], мовознавство[4], порівняльна лінгвістика[4], санскрит[4], індоєвропейські мови[4] і кельтські мови[4]
Alma materЛейпцизький університет
Знання мовнімецька[2][4][5] і санскрит[4]
ЗакладГайдельберзький університет Рупрехта-Карла і Лейпцизький університет
ЧленствоСаксонська академія наук, Баварська академія наук, Британська академія і Академія надписів та красного письменства
Посадатаємний радник
ДітиWilhelm Windischd
Нагороди

Біографія

ред.

Ернст Віндіш народився як син учителя Луїса В. Віндіша та Кароліни Ламм. Він відвідував Кройцшуле в Дрездені з 1857 по 1863 рік, а потім до 1867 року вивчав класичну філологію та мовознавство в Лейпцизькому університеті. Він був академічним учнем Фрідріха Річля та близьким другом Фрідріха Ніцше.[6] Він став членом Лейпцизької класичної філологічної асоціації, яку пізніше залишив через похилий вік.[7] Потім отримав докторський ступінь. філ. доктор класичної філології з дисертацією De hymnis homericis maioribus . З 1867 по 1870 викладав у Школі Святого Томи в Лейпцигу . У той же час він завершив свою габілітаційну роботу « Дослідження походження відносного займенника в індоєвропейських мовах», з якою отримав « venia legendi» (право на викладання) санскриту та порівняльного мовознавства.

З 1870 по 1871 рік він жив у Лондоні, де брав участь у каталогізації санскритських рукописів бібліотеки Індійського офісу та вивченні кельтських мов. У 1871 році повернувся до Лейпцига в якості доцента. Серед його учнів у цей час був майбутній ассиріолог Фрідріх Деліч.[8] У 1872 році він став професором порівняльного мовознавства в Гейдельберзькому університеті. У 1875 році він прийняв аналогічну посаду професора в Страсбурзькому університеті, перш ніж стати професором санскриту в Лейпцигу в 1877 році, де він залишався до своєї смерті в 1918 році. Він також був там директором Індоєвропейського інституту.[9] У 1887/88 навчальному році він був деканом філософського факультету, а в 1895/96 ректором Лейпцизького університету. Анна Леоновенс навчалася у Віндіша з 1897 по 1901 рік як запрошена студентка.[10]

Був також таємним радником, членом Королівського саксонського товариства наук з 1883 року та секретарем Філологічно-історичного класу з 1898 по 1914 рік. Окрім того був членом-кореспондентом Королівської Баварської академії наук, Британської академії та Академії написів та художньої літератури, почесним членом Королівської ірландської академії, лицарем 1. класу Саксонського королівського ордену «За заслуги», командором 2-го ступеня ордену Альбрехта та почесним доктором теології в Лейпцигу.[9]

18 квітня 1873 року він одружився з Бертою Рошер (1851—1927), донькою економіста Вільгельма Рошера. Їхніми дітьми були Вільгельм (народився 8 травня 1874 року, вчитель середньої школи), Гелен (народилася 19 липня 1876 року), Герман (народився 3 серпня 1878 року, юрист), Ганс (народився 25 квітня 1881 року, теолог) та Карл (народився 16 липня 1885 р., адвокат).

Ернст Віндіш і його дружина були поховані в почесній могилі Вільгельма Рошера в Новому цвинтарі Святого Йоганна в Лейпцигу (VII. відділ).

Праці

ред.
  • Der Heliand und seine Quellen. Vogel, Leipzig 1868
  • Untersuchungen über den Ursprung des Relativpronomens in den indogermanischen Sprachen. Melzner, Leipzig 1869, zugleich Habilitationsschrift
  • mit Berthold Delbrück: Syntaktische Forschungen. Verlag der Buchhandlung des Waisenhauses, Halle 1871
  • Kurzgefasste irische Grammatik mit Lesestücken. Hirzel, Leipzig 1879
  • mit Whitley Stokes: Irische Texte. 4 Bände, Hirzel, Leipzig 1880—1909
  • Zwölf Hymnen des Rigveda, mit Sāyanạ's Commentar. Hirzel, Leipzig 1883
  • Iti-Vuttaka. Frowde, London 1889
  • Māra und Buddha. Hirzel, Leipzig 1895
  • Die altirische Heldensage Táin bó Cúalnge. 1905
  • Buddhas Geburt und die Lehre von der Seelenwanderung. Teubner, Leipzig 1908
  • Das keltische Brittannien bis zu Kaiser Arthur. Teubner. Leipzig 1912
  • Festschrift. Ernst Windisch zum siebzigsten Geburtstag am 4. Sept. 1914. Harrassowitz, Leipzig 1914
  • Geschichte der Sanskrit-Philologie und indischen Altertumskunde. 2 Bände 1917 und 1920, Nachdruck: de Gruyter, Berlin [u. a.] 1992, ISBN 3-11-013013-0
  • Karin Steiner und Jörg Gengnagel (Hrsg.): Kleine Schriften. Steiner, Stuttgart 2001, ISBN 3-515-07120-2

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #117400564 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б в г д е ж и к Czech National Authority Database
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ Carol Diethe: Historical Dictionary of Nietzscheanism. 3. Auflage, Scarecrow Press, Lanham (MD) u. a. 2014, S. 374. Eintrag Windisch, Ernst Wilhelm Oskar.
  7. ↑ M. Göbel, A. Kiock, Richard Eckert (Hrsg.): Verzeichnis der Alten Herren und Ehrenmitglieder des Naumburger Kartell-Verbandes Klassisch-Philologischer Vereine an deutschen Hochschulen, A. Favorke, Breslau 1913, S. 51.
  8. ↑ Peter Kuhlmann, Helmuth Schneider (Hrsg.): Geschichte der Altertumswissenschaften. Biographisches Lexikon. (= Der Neue Pauly. Supplemnte Band 6.) Verlag J.B. Metzler, Stuttgart/Weimar 2012, Sp. 293. Eintrag Delitzsch, Friedrich (Bearbeiter: Reinhard Lehmann).
  9. ↑ а б Richard Sachse, Karl Ramshorn, Reinhart Herz: Die Lehrer der Thomasschule zu Leipzig 1832—1912. Die Abiturienten der Thomasschule zu Leipzig 1845—1912. B. G. Teubner Verlag, Leipzig 1912, S. 15.
  10. ↑ Alfred Habegger: Masked. The Life of Anna Leonowens, Schoolmistress at the Court of Siam. University of Wisconsin Press, 2014, S. 90.

Література

ред.
  • Das litterarische Leipzig. Illustriertes Handbuch der Schriftsteller- und Gelehrtenwelt, der Presse und des Verlagsbuchhandels in Leipzig. Fiedler, Leipzig 1897.
  • Hermann Christern (Hrsg.): Deutsches Biographisches Jahrbuch. Überleitungsband 2: 1917—1920. Deutsche Verlagsanstalt, Stuttgart 1921.
  • Franz Neubert (Hrsg.): Deutsches Zeitgenossenlexikon. Biographisches Handbuch deutscher Männer und Frauen der Gegenwart. Schulze, Leipzig 1905.
  • Herrmann A. L. Degener (Hrsg.): Wer ist's? 4. Ausgabe, Degener, Leipzig 1909.
  • Max Förster, Eugen Hultzsch: Zum Gedächtnis Ernst Windisch. Brockhaus Verlag, Leipzig 1919 (Sonderdr. aus der Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft, Bd. 73).
  • Johannes Hertel: Nekrolog auf Ernst Windisch, Leipzig 1922 (=Berichte über die Verhandlungen der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig. Philol.-hist. Klasse, Band 73, Heft 2).
  • Eugen Hultzsch (Hrsg.): Festschrift Ernst Windisch. Zum siebzigsten Geburtstag am 4. September 1914 dargebracht von Freunden und Schülern. Harrassowitz, Leipzig 1914.
  • Walther Killy, Rudolf Vierhaus (Hrsg.): Deutsche Biographische Enzyklopädie, Band 10. Saur, München 1999, ISBN 3-598-23170-9.
  • Bernhard Maier: Romantic legacy. The life, work and times of Ernst Windisch (1844—1918). In: Léachtaí Cholm Cille, Bd. 43 (2013), S. 131—153.

Посилання

ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ернст_Віндіш_(мовознавець)&oldid=43028434