Ервін фон Лагузен
нім. Erwin Heinrich René Lahousen, Edler von Vivremont
Народився 25 жовтня 1897(1897-10-25)[1]
Відень, Австро-Угорщина
Помер 24 лютого 1955(1955-02-24)[1] (57 років)
Інсбрук, Австрія
Країна  Австрія
Діяльність військовослужбовець, офіцер
Галузь війська[2], спецслужба[d][2] і military counterintelligenced[2]
Alma mater Терезіанська академія
Учасник Перша світова війна і Друга світова війна[3]
Військове звання генерал-майор[d] і бригадний генерал[3]
Нагороди
Золотий німецький хрест
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Срібний німецький хрест
Срібний німецький хрест
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Медаль за 2 поранення (Австро-Угорщина)
Медаль за 2 поранення (Австро-Угорщина)
Медаль «За відвагу» (Гессен)
Медаль «За відвагу» (Гессен)
Пам'ятна військова медаль (Австрія)
Пам'ятна військова медаль (Австрія)
Пам'ятна військова медаль (Угорщина)
Пам'ятна військова медаль (Угорщина)
Хрест «За вислугу років» (Австрія)
Хрест «За вислугу років» (Австрія)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Командор ордена Зірки Румунії
Командор ордена Зірки Румунії
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Нагрудний знак «За поранення» в сріблі
Нагрудний знак «За поранення» в сріблі

Ервін Генріх Рене Лагузен, Едлер фон Вівремонт (нім. Erwin Heinrich René Lahousen, Edler von Vivremont; 25 жовтня 1897(18971025), Відень — †24 лютого 1955, Інсбрук) — австрійський воєначальник, який служив також в армії Третього рейху.

Біографія ред.

Батько Лахузена, за походженням з Північної Німеччини, дослужився до високих військових чинів в армії Австро-Угорщини і в 1880 отримав дворянське звання. Ервін Лахузен продовжив військову кар'єру батька, вступивши 1913 в Терезіанську військову академію і вже після двох років навчання, 18 серпня 1915 року, в неповних 18 років, отримав чин лейтенанта і був направлений в піхотний полк, дислокований у Лінці. За час Першої світової війни брав участь у військових діях в Італії, був двічі поранений.

Служба в розвідці Австрії (1935—1938) ред.

Продовживши після закінчення війни армійську кар'єру, Лахузен в кінці 1935 був призначений в Службу інформації (тобто військову розвідку) Генерального штабу Австрії і став одним із творців і фактичним керівником австрійської розвідки. Після аншлюсу Австрії (1938) разом зі своїм відділом був переведений на службу в абвер і призначений заступником начальника 1-го відділу абверу (розвідка) полковника Ганса Пікенброка.

Служба в Абвері (1939—1945) ред.

З 1939 року начальник 2-го відділу абверу (диверсії і саботаж), в його підпорядкуванні також був полк Бранденбург-800.

Співпраця з ОУН по створенню Військових Відділів Націоналістів (1939) ред.

У червні 1939 р. між ОУН та німецькою військовою розвідкою було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у Польщу з території Словаччини або повітряним шляхом через Східну Прусію, і під час вибуху антипольського повстання у Східній Галичині мав посилити його учасників[4][5]. Формування підрозділу було доручено шефу 2 управління Ервіну фон Лагузену, а його статус було визначено як «спеціальний загін (або спеціальна група) особливого застосування»[5].

Протягом 13 червня — 3 липня 1939 р. між представником ОУН Романом Сушком («Сичем») та Ервіном фон Лагузеном відбулася низка зустрічей, на яких обговорювалися питання створення та вишколу Легіону[6].

Німецька сторона була зацікавлена в існуванні такого українського підрозділу передовсім через пропагандивний ефект. Натомість українські націоналісти отримали реальний шанс долучитись до військових операцій Вермахту[4].

У 1943 році замінений полковником В. фон Фрейтаг-Лорінгофеном і призначений командиром 41-го гренадерського полку на радянсько-німецькому фронті.

З грудня 1944 року — начальник розвідувального бюро 17-го воєнного округу (Відень).

У травні 1945 року заарештований американськими військами, і перебував в особливому центрі Бад-Ненндорф. Співпрацював з американською розвідкою. Виступав як свідок звинувачення на Нюрнберзькому процесі і незабаром був звільнений. Жив у Австрії.

Звання ред.

Австрійська армія ред.

Вермахт ред.

Нагороди ред.

Перша світова війна ред.

Міжвоєнний період ред.

Друга світова війна ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в SNAC — 2010.
  2. а б в Czech National Authority Database
  3. а б в Nuremberg Trials Project — 2016.
  4. а б М. Шмігель. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11, с. 86.
  5. а б А. Боляновський. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945) / Львівський національний університет імені Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету. — Львів: 2003, с. 29.
  6. М. Шмігель. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11, с. 87.

Література ред.

  • Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002.
  • Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X.

Посилання ред.