Еміліо Брента

Еміліо Брента
Еміліо Брента
	Артуро Ріккарді, Раффаеле де Куртен, Карло Джартозіо, Еміліо Брента, Еріх Редер та Курт Фріке на зустрічі в Мерано, 13 лютого 1941 року
Народження	24 серпня 1889; Турин, Італія
Смерть	22 жовтня 1978 (89 років); Рокка-Пріора, Провінція Рим, Лаціо, Італія
Країна	Італія; Королівство Італія
Звання	дивізійний адмірал
Війни / битви	Італійсько-турецька війна; Перша світова війна; Друга світова війна
Нагороди
	Еміліо Брента у Вікісховищі

Еміліо Брента (італ. Emilio Brenta, 24 серпня 1889, Турин - 22 жовтня 1978, Рокка-Пріора) - італійський адмірал, учасник Другої світової війни.

Біографія

Еміліо Брента народився 24 серпня 1889 року в Турині. У 1906 році вступив до Військово-морської академії в Ліворно, яку закінчив у 1910 році у званні гардемарина. Брав участь в італійсько-турецькій війні на борту крейсера «Піза».

У 1915 році отримав звання лейтенанта. Брав участь у Першій світовій війні на борту канонерського човна «Джуліана», крейсерів «Джованні Бозан» та «Варезе». У 1916 році ніс службу на військово-морській базі у Валоні, потім на борту броненосців «Вітторіо Емануеле» та «Сарденья». У вересні 1917 року за участь у бойових діях в північній Адріатиці був нагороджений Срібною медаллю «За військову доблесть».

Протягом 1919-1923 років Еміліо Брента командував міноносцями «Асторе», «Каліпсо», «13 OS» та «Ерідано», після чого був офіцером-аташе командування військово-морських сил Середземного моря на борту лінкора «Конте ді Кавур». Після присвоєння звання капітана III рангу він був призначений в оперативний офіс військово-морського командування в Полі, а пізніше в Міністерство військово-морського флоту в Римі.

Після отримання звання капітана II рангу був призначений капітаном есмінця «Джузеппе Децца». Протягом 1930-1933 років був заступником капітана лінкора «Кайо Дуіліо», капітаном лідера есмінців «Карло Мірабелло», есмінця «Джузеппе Чезаре Абба», і зрештою командував Школою військово-морського командування (італ. Scuola di comando navale). Після отримання звання капітана I рангу ніс службу у штабі військово-морських сил в Римі. Протягом 1936-1938 років був капітаном лінкора «Джуліо Чезаре».

Потім Еміліо Брента був переведений до Риму, отримавши звання контрадмірала, до 1942 року ніс службу у Верховній раді флоту (італ. Consiglio superiore navale), у Вищому комітеті з координування технічних проєктів (італ. Comitato superiore di coordinamento dei progetti tecnici), в Комітеті проєктів військових кораблів (італ. Comitato per i proggetti delle navi) і в Комітеті проєктів морських озброєнь (італ. Comitato per i proggetti delle armi navale).

13 лютого 1941 року Еміліо Брента був у складі італійської делегації, куди також входили Артуро Ріккарді, Раффаеле де Куртен та Карло Джартозіо, яка зустрілась в Мерано з командувачами Крігсмаріне Еріхом Редером та Куртом Фріке для вироблення спільної стратегії дій проти флотів союзників.

Отримавши звання дивізійного адмірала, Еміліо Брента був ненадовго призначений заступником начальника штабу в ВМС Італії, а потім командиром 5-ї військово-морської дивізії. На початку вересня 1943 року, за кілька днів до проголошення капітуляції Італії він бів призначений командувачем Військово-морського департаменту Північної Адріатики зі штаб-квартирою у Венеції, замінивши адмірала Фердінандо ді Савоя-Дженова. Після капітуляції Венеція була оточена німецькими військами, які погрожували розбомбити місто. Після тривалих переговорів 11 вересня Еміліо Брента здав Венецію та її гарнізон із 16 000 чоловік, а потім був доставлений до табору військовополонених у місті Скоки у Польщі. Там він перебував до кінця січня 1945 року, допоки не був звільнений Червоною армією.

Еміліо Брента зміг повернутися до Італії наприкінці 1945 року, після чого став членом, а протягом 1947-1949 років президентом Спеціальної слідчої комісії. Пізніше він був членом Комісії, яка до 1952 року розслідувала діяльність осіб, звинувачених у військових злочинах. За цю діяльність нагороджений орденом «За заслуги перед Італійською Республікою». Потім він до 1956 року був президентом міжміністерської комісії, якій доручено вивчати проблему військового постачання. У 1959 році його перевели до військово-морського резерву. Помер у 1978 році у Рокка-Пріора, поблизу Риму.

Нагороди

Бронзова медаль «За військову доблесть»
Хрест «За військові заслуги»
Офіцер Ордена Святих Маврикія та Лазаря
Великий офіцер Ордена Корони Італії
Кавалер Колоніального Ордена Зірки Італії
Великий офіцер Ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»

Джерела

Paolo Alberini e Franco Prosperini, Uomini della Marina, 1861-1946, Roma, Ufficio Storico dello Stato Maggiore della Marina Militare, 2015, ISBN 978-88-98485-95-6.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Еміліо Брента