Еміль Гуаріні

Еміль Гуаріні
Еміль Гуаріні
фр. Emile Guarini-Foresio
Псевдо	Еміль Гуаріні-Форесіо
Народився	4 жовтня 1879; Фазано, Провінція Бриндізі, Апулія, Італія
Помер	13 листопада 1953 (74 роки); Брюссель, Бельгія
Громадянство	Бельгія, Італія
Національність	Італієць
Діяльність	інженер
Відомий завдяки	відомий
Знання мов	італійська
Нагороди	Кавалер ордена Корони Італії
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Еміль Гуаріні (фр. Emile Guarini-Foresio; 4 жовтня 1879, Фазано — 13 листопада 1953, Брюссель) — бельгійський інженер італійського походження, якому належить ідея першої працездатної конструкції автоматичного ретранслятора для реалізації радіорелейного зв'язку.

Біографічні відомості

Народився 4 жовтня (за ст. стилем) 1879 року в італійській комуні Фазано (італ. Fasano, сиц. Fasanu), розташованій в регіоні Апулія, в провінції Бриндізі.

15 квітня 1903 р. у м. Брюссель (Бельгія) одружився з Léonie Edith Tobiansky^[1].

Еміль Гуаріні відомий тим, що в 1899 році винайшов перший працездатний варіант радіорелейного ретранслятора.^[2]^[3]

В 1901 році Гуаріні разом з Фернандом Понцеле здійснив серію успішних експериментів з встановлення радіорелейного зв'язку між Брюсселем та Антверпеном^[2]^[3]. Автоматичний ретранслятор Гуаріні був розташований в м. Мехелен — проміжній станції залізниці, що з'єднує Брюссель з Антверпеном^[2]^[3].

В 1903 році Еміль Гуаріні винайшов пристрій, що автоматично передавав по радіо сигнал тревоги при виникненні пожежі. У 1905 року брав участь в електрифікації залізничного транспорту в Перу. З 1906 по 1909 роки був професором фізики та електрики школи мистецтв і ремесел в столиці Перу м. Ліма.^[3]

Після повернення до Європи Гуаріні основну увагу у 1922—1923 роках приділяв розробці нових конструкцій електрогенераторів, компресорів, систем охолодження та рефрижераторів. В 1929 році він винайшов новий цикл охолодження^[3].

За заслуги у розвитку техніки Е.Гуаріні Форесіо став кавалером ордена Корони Італії^[3].

Окладинка книги Еміля Гуаріні Форесіо (1899 рік), в якій описана його конструкція радіорелейного ретранслятора

Ретранслятор Еміля Гуаріні

Основні публікації^[2]^[3]

Guarini E. 1899, ‘Répétiteurs pour la télégraphie sans fil à toutes distances’, Brevet Belge № 142911. 27 mai 1899, Recueil spécial des brevets d'invention. Bruxelles, Ministère de l'Intérieur,
Guarini-Foresio É. 1899, ‘Télégraphie électrique sans fil. Répétiteurs’. Liége: impr. de H. Poncelet. 16 p.,
Guarini Foresio Emilio. Télégraphie sans fil. // Le Mois scientifique et industriel: revue internationale d'information. Paris. Octobre 1899. № 5. Р. 288,
Guarini-Foresio E. 1899, ‘Installation pour transmettre l'énergie électrique dans une direction déterminée et pour la recevoir’. — Brevet Suisse № 21413, 21 décembre,
Guarini-Foresio Emil. Schaltungseinrichtung einer Zwischenstation für Funkentelegraphie. — Österreichische Patentschrift № 11484, Klasse 21a. — Angemeldet am 16. August 1899. — Beginn der Patentdauer: 15. November 1902,
Guarini-Foresio Emile. Improvements in Apparatus for Wireless Telegraphy. — UK Patent № 25591. — Application number GB189925591 (A). — Date of Application (in United Kingdom): 27 Dec., 1899. — First Foreign Application (in Belgium): 27–05–1899. — Accepted: 27 Feb., 1901,
Guarini-Foresio E. 1900, ‘Improvements in the Method of Transmitting Electric Energy through Ether, and Devices for same’. — UK Patent № 1555. Application number GB190001555 (A). — Date of Application: 24 Jan., 1900. — Accepted: 24 Jan., 1901,
Guarini Foresio Emilio. Transmission de l'électricité sans fil. — Liege: impr. de H.Poncelet. 1900. 69 p.,
Guarini-Foresio E. 1903, ‘La télégraphie sans fil, l'œuvre de Marconi: traduit du Scientific American de New-York.’ Bruxelles: Ramlot frères et soeurs. 64 p.k.,
Il telegrafo in Europa,
Il telegrafo elettrico,
Le origini elettriche,
L'esplosione elettrica,
L'elettricità in Europa,
L'opera di Marconi.

Див. також

Йоганн Маттауш

Примітки

↑ Слюсар, В.И. (2019). Методы передачи изображений сверхвысокой четкости (PDF). Первая миля. Last mile. – 2019, №2. с. 46 - 61. Архів оригіналу (PDF) за 8 травня 2019. Процитовано 14 квітня 2019.
↑ ^а ^б ^в ^г Slyusar, V.I. (2019). First Antennas for Relay Stations (PDF). International Conference on Antenna Theory and Techniques, 21-24 April, 2015, Kharkiv, Ukraine. с. 254-255. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2019. Процитовано 14 квітня 2019.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Слюсар, Вадим (2015). Радиорелейным системам связи 115 лет (PDF). Первая миля. Last mile (Приложение к журналу "Электроника: наука, технология, бизнес"). – 2015. - № 3. с. С. 108 - 111. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2019. Процитовано 14 квітня 2019. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка)

[slyusar-1] Слюсар, В.И. (2019). Методы передачи изображений сверхвысокой четкости (PDF). Первая миля. Last mile. – 2019, №2. с. 46 - 61. Архів оригіналу (PDF) за 8 травня 2019. Процитовано 14 квітня 2019.

[slyusar1-2] а ^б ^в ^г Slyusar, V.I. (2019). First Antennas for Relay Stations (PDF). International Conference on Antenna Theory and Techniques, 21-24 April, 2015, Kharkiv, Ukraine. с. 254-255. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2019. Процитовано 14 квітня 2019.

[slyusar_relay1-3] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Слюсар, Вадим (2015). Радиорелейным системам связи 115 лет (PDF). Первая миля. Last mile (Приложение к журналу "Электроника: наука, технология, бизнес"). – 2015. - № 3. с. С. 108 - 111. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2019. Процитовано 14 квітня 2019. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка)

[1]

[2]

[3]