Еліяс Сімойокі
Еліяс Сімойокі (англ. Lauri Elias Simojoki 28 січня 1899, Раутіо, Велике князівство Фінляндське — 25 січня 1940, Імпілагті, Фінляндія) — фінський лютеранський священник, армійський капелан, який став лідером правого націоналістичного руху Фінляндії. Учасник громадянської війни і «братніх воєн» за Карелію. Активіст Руху Лапуа, депутат парламенту від Патріотичного народного руху, керівник партійного молодіжного воєнізованого крила Синьо-Чорних. Загинув у Радянсько-Фінській Зимовій війні.
| Еліяс Сімойокі фін. Elias Simojoki | |
 | |
| Ім'я при народженні: | фін. Lauri Elias Simelius |
|---|---|
| Народження: |
28 січня 1899[1] Rautiod, Оулу, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія |
| Смерть: |
25 січня 1940 (40 років) Impilahtid, Виборзька губернія[d], Фінляндія |
| Причина смерті: | загиблий у бою |
| Країна: | Фінляндія |
| Релігія: | Фінська євангельсько-лютеранська церква |
| Освіта: | Гельсінський університет |
| Партія: | Патріотичний народний рух |
Громадянська війна. Церковне служіння ред.
Народився в родині лютеранського священника. До 27-річного віку носив прізвище Симеліус. Навчався в державному ліцеї Оулу. З дитинства виховувався в дусі фінського націонал-патріотизму. За спогадами соратника Вілго Геланена, в юного Симойокі від самого дитинства були особливо близькі стосунки з Богом: «Він був постійним відвідувачем Церкви й часто брав участь у парафіяльних зібраннях. У шкільні роки потужний релігійний вплив, що мав удома, переріс у серйозне чоловіче рішення, яке спрямувало його на шлях глибокого християнського пробудження»[2]. Еліас Симойокі навчався в 7 класі, коли крайньоліве крило Соціал-демократичної партії Фінляндії за підтримки збільшовиченого Балтійського флоту підняло повстання[3]. Воював на стороні білих в громадянській війні 1918, брав участь в битві за Тампере. У складі Першої Добровольчої сотні він брав участь у всіх боях, починаючи з відтинка фронту поблизу Оулу й далі на південний схід — до Карельського перешийка.
У 1923 закінчив богословський факультет Гельсінського університету. Служив священником Євангелічно-лютеранської церкви Фінляндії у парафії Кіурувесі. За відмінну євангельську службу й навернення селянської молоді в Христову віру 1929 року його призначили довічним настоятелем місцевого храму; одночасно працював учителем богослов'я у сільській школі Кіурувесі[4].
Ідеолог Великої Фінляндії. Правий політик ред.
Був одним з керівників Карельської Академічної Спілки (АКС) — правого феноманського, антикомуністичного та антирадянського союзу студентських активістів. Був прихильником ідеї Великої Фінляндії[5]. Благословляв бійців «братніх воєн». Сам брав участь в Першій совєцько-фінській війні (1919), потрапив до полону, з якого невдовзі втік[6].
Виступав з харизматичними проповідями націоналістичного і антиросійського характеру[7]. У 1926 змінив шведське прізвище на фінське — Симойокі.
Еліяс Симойокі перебував у русі Лапуа[8]. Після заборони Руху через заколот у Мянтясяля в 1933 вступив у партію Патріотичний народний рух (IKL).
Впродовж 1933-1939 був депутатом парламенту від IKL[9]. У цей час він першим у Фінляндії з парламентської трибуни виголошує про навмисно замовчувані західною пресою злочини більшовиків; нещадно звинувачує (майже поіменно) виконавців волі сталінського режиму у каральних операціях і терорі проти непокірних народів[10], серед іншого називає штучний голод – відвертим і спланованим геноцидом українців.
Очолював молодіжну воєнізовану організацію [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] Sinimustat (Синьо-чорні). Його постать по праву зіставна з такими історичними діячами міжвоєнного 20-ліття, як Корнеліу Зеля Кодряну і Хосе Антоніо Прімо де Рівера[11]. За ним теж ішли тисячі юнаків і юнок, спраглих відчути смак самопожертви в ім’я величі рідного краю.
У 1935 активісти Sinimustat взяли участь у заколоті естонських вапсів проти режиму Костянтина Пятса (в 1937 Симойокі служив панахиду на похороні лідера вапсів Артура Сірка). Наступного року організація була заборонена.
На зборах АКС у лютому 1939 Симойокі запропонував соратникам звернутися до уряду країни із закликом вжити термінових заходів щодо зміцнення Карельського перешийка, скерувавши туди загони добровольців, які мали розбудувати оборонну лінію[12]. Для цієї акції він вважав цілком можливим змобілізувати не менш як 100 000 осіб, котрі у короткі терміни таки звели щільний ланцюг протитанкових укріплень. А вже у грудні 1939 Еліяс Симойокі пішов добровольцем на Зимову війну в якості армійського капелана. Розуміючи вагу і суспільний авторитет, набутий у попередні десятиліття, військове командування відрядило опального ексдепутата подалі від основних боїв – на північне узбережжя Ладоги[11]. Там він брав участь у боях із совєцькими військами. У бойовому зіткненні біля Імпілагті (на околиці поселення Койріноя) 25 січня 1940 загинув від постріла з ворожого кулемета, рятуючи пораненого коня[13][14].
Характер і сім'я. Пам'ятник за життя ред.
Біографи Еліяса Симойокі відзначають в ньому поєднання лютеранського благочестя і громадської активності (характерних для батька — Нійло Ійсаккі Симеліуса) з темпераментом і розвиненим почуттям гумору (характерних для матері — Христини Софії Снельман).
У 1937 Еліяс Симойокі одружився з вихователькою дитячого садка Анне-Лійса Котівуорі. Їхній син Лаурі Аунус був учителем історії.
У 1921 в Тампере була встановлена фінська Статуя Свободи роботи скульптора Віктора Янссона. Пам'ятник у вигляді юнака з мечем присвячений взяттю Тампере під час громадянської війни у Фінляндії. Прообразом для пам'ятника був Еліяс Симойокі [15].
У період звільнення фінами Яаніслінна (1941–1944) від більшовиків одна з вулиць міста носила ім'я Симойокі[16]. Тоді ж стараннями його соратника і однодумця Вілго Геланена було видано невеликим накладом збірку промов "Неопалима купина" (фін. Palava pensas)[17], що у 2022 році вперше перекладено українською мовою[18].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Elias Simojoki — SLS.
- ↑ Симойокі, Еліас (2022). Неопалима купина (Укр.) . Київ: Zалізний Тато. с. 18—19.
- ↑ Симойокі, Еліас (2022). Неопалима купина (Укр.) . Київ: Zалізний Тато. с. 20—21.
- ↑ Симойокі, Еліас (2022). Неопалима купина (Укр.) . Київ: Zалізний Тато. с. 28—29.
- ↑ Ковальов, Денис. «Будівничі» Великої Фінляндії: з шанців у вир політики. Пломінь. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 13.01.2019.
- ↑ Elias Simojoki — puolustustahdon herättäjä. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Elias Simojoki — heimosoturi, joka ratsasti pyhällä vihalla. Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 23 травня 2020.
- ↑ Ковальов, Денис (2016). Повстання Ідентичності (Укр.) . Дніпро: ВКК «Баланс-Клуб». с. 73—174.
- ↑ Elias Simojoki. Kansanedustajana 01.09.1933 — 31.08.1939. Архів оригіналу за 7 березня 2019. Процитовано 23 травня 2020.
- ↑ Симойокі, Еліас (2022). Неопалима купина (Укр.) . Київ: Zалізний Тато. с. 38—39, 99—100, 174—176.
- ↑ а б Ковальов, Денис (28.01.2022). Лаурі Еліас Симойокі (28.I.1899 – 25.I.1940): навічно присутній у строю!. Liga.net (Укр.) . Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 28.01.2022.
- ↑ Симойокі, Еліас (2022). Неопалима купина (Укр.) . Київ: Zалізний Тато. с. 39.
- ↑ Ковальов, Денис (12.02.2019). Еліас Сімойокі та його «фінські нацдружини». Пломінь (Українська) . Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 12.02.2019.
- ↑ Симойокі, Еліас (2022). Неопалима купина (Укр.) . Київ: Zалізний Тато. с. 41.
- ↑ Vapaudenpatsas 1921. Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 23 травня 2020.
- ↑ Куломаа, Ю. Финская оккупация Петрозаводска, 1941 - 1944 / Юкка Куломаа ; [пер. с фин. С. Карху и др. ; науч. ред. и ред. пер. Ю. М. Килин]; Воен.-ист. о-во Респ. Карелия. - Петрозаводск: Алексей Ремизов: Rif Company, 2006
- ↑ Ковальов, Денис (07.02.2022). «Неопалима купина»: одкровення незламного фінського воїна-пастора. Zалізний Тато (Укр.) . Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 07.02.2022.
- ↑ Катраник, Данило (27.01.2022). Десятиліттями заборонену у Фінляндії книгу видадуть в Україні. Останній Бастіон (Укр.) . Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27.01.2022.