Вікіпедія

Елеанор Мері Рід

британська палеоботанік

Елеанор Мері Рід (англ. Eleanor Mary Reid; англ. Eleanor Mary Wynne Edwards; 1860–1953) — британська вчена, палеоботанік.

Елеанор Мері Рід
Народилася13 листопада 1860(1860-11-13)
Denbighd, Денбігшир, Уельс, Сполучене Королівство
Померла28 вересня 1953(1953-09-28)[1] (92 роки)
Denbighd, Денбігшир, Уельс, Велика Британія[1]
Місце проживанняУельс
Країна Велика Британія
 Уельс
 Сполучене Королівство
Діяльністьботанік, палеонтологиня
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рід.
E.Reid є міжнародним науковим скороченням імені ботанічного автора: Елеанор Мері Рід.
Перегляньте таксони, приписувані цьому автору, в International Plant Names Index (IPNI). [2]

Життєпис

ред.

Елеанор Мері Вінн Едвардс народилася 13 листопада 1860 року у Денбі, Денбігшир. Вона навчалася у коледжі Westfield College у Лондоні, закінчила навчання у 1892 році зі ступенем бакалавра. Спочатку Елеанор Мері Рід не мала спеціальної освіти в галузі палеонтології та ботаніці, вона викладала фізику та математику в престижному коледжі Cheltenham Ladies College[3]. Саме завдяки її чоловікові Клементу Ріду, досвідченому ботаніку та палеонтологу, виник її інтерес до доісторичного рослинного світу.

Еланор вийшла заміж за Клемента Ріда у 1897 році, і саме завдяки їхній співпраці в галузі палеоботаніки вона стала однією з провідних жінок-геологів[3].

Еланор зацікавилася скам'янілими залишками рослин, які вона вивчала разом із своїм чоловіком Клементом Рідом. Вони працювали над тим, як можна надійно ідентифікувати рослини[3] та змогли спільно опублікувати результати досліджень. У 1899 році вийшла перша книга подружжя Рід, The Origin of the British Flora, яка була присвячена палеоботаніці. Клемент Рід відзначив, що Елеанор допомогла зібрати близько 100 зразків з родовища біля села West Wittering[4]. Саме їм двом приписують встановлення того, що «флору можна було надійно реконструювати з джерел, багатих викопними рештками»[3]. У 1907 році вийшла наступна, друга книга The Fossil Flora of Tegelen-sur-Meuse, near Venloo, in the Province of Limburg, в якій окрім палеоботаніки було розглянуто питання, що стосувалися геологічної епохи плейстоцену. Остання книга, яку вони опублікували разом, була у 1915 році, за рік до смерті її чоловіка Клемента Ріда, під назвою The Pliocene Floras of the Dutch-Prussian Border, яка була орієнтована як на теми палеоботаніки, так і геологічної епохи пліоцену .

Інтерес Рід до палеонтології продовжився і після смерті чоловіка. Горище в її будинку стало лабораторією, у якій вона працювала. На отримані у 1919 році кошти з Фонду Мерчісона[en] Геологічного товариства[5] Рід опублікувала монографію про флору епохи пліоцену (1920 рік)[3]. Вона була однією з чотирьох жінок, які того року стали членами Геологічного товариства[6] та започаткувала нове наукове партнерство і дружбу на все життя з Марджорі Чендлер[en], яка отримала диплом з природничих наук у Кембриджському університеті за рік до того[3]. Чендлер була асистенткою Рід протягом наступних 40 років.

Чендлер та Рід досліджували доісторичні рослини, використовуючи колекцію Британського музею. Через шість років вони опублікували книгу з двох частин, присвячену палеоботаніці. Їх перша книга, Catalogue of Cenozoic Plants in the Department of Geology, volume 1. The Bembridge Flora, була опублікована у 1926 році. Це був розширений опис кайнозойських рослин, особливо тих, що історично зростали на острові Вайт. Наступний, другий том The London Clay Flora вийшов у 1933році. В обох цих томах Рід використала свої висновки, щоб описати зміни кліматичних умов у третинний період, про що свідчать зміни рослин, що спостерігаються в мінералах різного віку. Зміна форми та структури насіння та плодів протягом віків дала нові докази еволюційних змін, що відбуваються всередині рослин. Дослідження Рід і Чендлер показали, що територія, на якій розташований Лондон, колись була частиною тропічного лісу[3]. Також Рід розробила багато нових методів для вилучення зразків із такого матеріалу як торф[4].

Вийшовши на пенсію, Рід присвятила багато часу, щоб служити церкві та відвідувати з лекціями школи. Вона читала роботи письменників-мандрівників та навіть їздила на велосипеді у свої вісімдесят років[4].

Елеанор Мері Рід померла 28 вересня 1953 року від тромбозу у Milford on Sea у Гемпширі[3].

Нагороди та досягнення

ред.

У 1936 році Елеонор Мері Рід була нагороджена медаллю Лаєлла за її досягнення у відкритті нової геологічної інформації та інноваційні методи досліджень.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #127898166 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ IPNI,  E.Reid
  3. ↑ а б в г д е ж и Mary R. S. Creese, "Reid , Eleanor Mary (1860–1953)", Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004; online edn, May 2011 accessed 6 October 2015
  4. ↑ а б в The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th Century. Routledge. 16 грудня 2003. с. 385—386. ISBN 978-1-135-96343-9. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 22 лютого 2022.
  5. ↑ Geological Society [Архівовано 6 квітня 2019 у Wayback Machine.], Retrieved 6 October 2015
  6. ↑ Cherry Lewis; Simon J. Knell (1 січня 2009). The Making of the Geological Society of London. Geological Society of London. с. 385. ISBN 978-1-86239-277-9. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 22 лютого 2022.

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про ботаніка.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елеанор_Мері_Рід&oldid=35133849