Екологічна відповідальність
| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (грудень 2013) |
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (січень 2022) |
Екологічна відповідальність або відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища[1] — компенсаційна матеріально-фінансова відповідальність за завдану екологічну шкоду; обов'язок суб'єкта економічної діяльності відшкодувати завдану екологічну шкоду; важлива при приватизації та придбанні підприємств у приватну власність, попередній власник якої міг своїми діями викликати екологічні порушення; в разі їх неврахування новому власнику можливо доведеться відповідати за екологічний збиток, нанесений попереднім власником.
Юридична природа ред.
Відрізняється від адміністративної або моральної відповідальності (responsibility). Екологічна відповідальність є різновидом цивільної відповідальності (civil liability) і застосовується як інструмент для стримування та запобігання екологічного збитку. Основне завдання полягає у стягненні вартості ліквідації екологічного збитку з боку відповідального за його нанесення. Застосування принципу громадянської відповідальності передбачає досягнення 4 результатів: гарантує компенсацію постраждалій стороні економічного збитку; зберігає довкілля шляхом відшкодування збитку відповідальною стороною; стимулює підприємства застосувати превентивні і передбачливі заходи, такі як аналіз ризику, екоаудит, системи природоохоронного управління, з тим, щоб уникнути, в іншому випадку, надмірних витрат; відповідає принципу «забруднювач платить».
Види ред.
Застосовуються два види компенсаційної відповідальності.
Перший — за невияв необхідної обережності (розумної поведінки) — fault liability — (для охорони прав особистості, права приватної власності або права на здоров'я — при цьому матеріально-фінансову відповідальність несе сторона, яка не змогла прийняти «розумні» в даних обставинах запобіжні заходи в відношенні навколишнього середовища, сторона — позивач має довести, що відповідач вчинив недозволену дію, що призвело до ековтрат).
Другий — безумовна відповідальність (strict liability), при якій тягар доказів переходить до відповідача, який повинен довести свою невинність, і відповідно до якої будь-яка сторона, яка займається діяльністю, що за визначенням несе ризик нанесення збитку (наприклад, якщо вона входить до списків небезпечних видів діяльності), несе матеріально-фінансову відповідальність за всі каліцтва або збиток, викликані даним підприємством, навіть якщо вони не з'явилися наслідком очевидної непередбачливість.
Екологічна відповідальність може бути цивільною[1] (визначена Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»), адміністративною[2] (визначена Главою 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та кримінальною[3] (визначена Кримінальним кодексом України).
Застосування ред.
Відповідальність за шкоду в результаті непередбачливої поведінки набула більшого поширення в законодавстві європейських країн, у той час як безумовна відповідальність стала вводитися в середині 1990-х рр. з метою обмеження небезпечних видів діяльності, але не втрачаючи принесених ними соціальних вигод. У Європі діють Пропозиція Європейської комісії з цивільної відповідальності за екологічний збиток (the European Commission's Proposal on Civil Liability) та Міжнародний договір Європейського Союзу про збиток в результаті небезпечної для навколишнього середовища діяльності (the Council of Europe International Treaty for damage resulting from activities dangerous to the environment) — Луганська конвенція від 21 червня 1993 р. Природно, що застосування тільки громадянської компенсаційної відповідальності недостатньо для забезпечення повної безпеки навколишнього середовища від антропогенного впливу, особливо в умовах більш серйозного або повторного забруднення, коли накладення штрафу є лише частиною покарання. При такому підході не повністю використовується принцип платності за забруднення.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б Про охорону навколишнього природного середовища. Розділ XV. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 грудня 2021.
- ↑ Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-24). Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 грудня 2021.
- ↑ Кримінальний кодекс України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 грудня 2021.
Література ред.
- Daly H., Farley J. Ecological Economics: Principles and Applications. — Washington: Island Press, 2004.
Посилання ред.
- Екологічна шкода [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Запобігання екологічного збитку від забруднення навколишнього природного середовища // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 94.
- Принцип ”забруднюючий сплачує” // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 145.
- Эколого-экономический словарь - Проект РОЗА ВЕТРОВ - публикации. www.ecology.donbass.com. Архів оригіналу за 27 червня 2013. Процитовано 3 грудня 2021.
- Директива 2004/35/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди від 21 квітня 2004 року. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 грудня 2021.